Зараз мені 69 років, чоловік на рік старший. У нас двоє дітей, син та дочка, в обох є свої сім’ї, і вони живуть у місті.

Тим не менш, ми живемо в нашому будинку в селі, де насолоджуємося мирним сільським життям.

У нас є сад, кури та гуси, і ми любимо проводити час на свіжому повітрі.

Нещодавно ми з чоловіком вирішили поділити наші заощадження порівну між нашими дітьми.

Ми подумали, що було б несправедливо залишати все лише одному з них. За ці роки ми заощадили значну суму грошей і хотіли надати нашим дітям певну фі нансову підтримку.

Однак пізніше того дня ми відчули слабкість і в результаті захво ріли. Ми покликали на доnомогу дітей.

Наша дочка одразу ж приїхала, привезши з собою їжу та свого чоловіка-ліkаря.

Вона дбала про нас і доnомагала у всьому, у той час як наш син і невістка були надто зайняті, щоб прийти.

За цей час ми дізналися, що нашому онукові від доньки потрібна окрема кімната в їхній маленькій квартирці, але вони не могли собі дозволити переїхати.

Ми вирішили переглянути наші плани і віддати всі наші заощадження нашій дочці, щоб вони могли купити побільше квартиру.

А після нашої смер ті син і дочка розділили б наш дім порівну.

Коли ми розповіли нашим дітям про своє рішення, син і невістка були явно ображені, але ми знали, що вчинили правильно.

Ми були вдячні нашій дочці за її доnомогу та підтримку у скрутну хвилину, і ми хотіли переконатися, що подбали про неї та її сім’ю.

КІНЕЦЬ.