Ми з моїм чоловіком Володимиром давно виношували мрію про власний будинок, але знайти відповідний варіант не вдавалося.

Ми старанно накопичували гроші, сподіваючись, що колись обов’язково з’явиться підходяща можливість.

Нарешті, неподалік від нас почалося будівництво нового житлового кварталу, і у нас з’явився шанс придбати житло в місці, що нам сподобалося.

Наших заощаджень вистачило на початковий внесок, а запропонована забудовником розстрочка видалася нам цілком реальним шляхом

здійснення нашої мрії. В умовах такої фінансової невизначеності моя свекруха Валентина Антонівна, шановний співробітник, якій запропонували продовжити термін роботи, зголосилася надати нам підтримку на час розстрочки.

Ця обіцянка стала маяком надії, тим більше, що мої батьки-пенсіонери вже виклали всі свої кошти, аби допомогти з початковим внеском.

Однак через 8 місяців Валентина відмовилася від своєї пропозиції, пославшись на те, що підготовка будинку до зими для неї пріоритетніша, ніж план купівлі нашої квартири.

Тим самим вона залишила нас у важкому становищі. Її несподіване рішення, що суперечить раніше взятим на себе зобов’язанням, викликало розлад у сім’ї.

Відчайдушно намагаючись виконати договірні зобов’язання та не втратити квартиру, ми почали позичати гроші, але в результаті влізли в борги ще глибше.

Зрештою, ми були змушені відмовитися від покупки, втративши і інвестиції, і перспективу власного будинку. Наша мрія розбилася через невиконану обіцянку.

КІНЕЦЬ.