Декілька днів тому мій чоловік нарешті здійснив свою мрію та купив однокімнатну квартиру. На неї він довго збирав гроші і ось ми можемо поступово складати речі та переїжджати Звичайно, без кредuту тут не 0бійшлось. Крім того, rрошей позичила свекруха та друг чоловіка. Так і вийшло здійснити свої плани. Щоправда, тепер страшно від думки про те, що довго доведеться все віддавати.

Попри всі труднощі ми з Артемом були щасливі, що тепер не доведеться гроші віддавати за орендоване житло, тепер вкладаємось у власне гніздечко.

Але економити доведеться ще більше, адже кредит росте, а люди, які нам позичили кошти довго чекати теж не будуть. І дуже шкода, що поки я у декреті, то не зможу допомагати сім’ї фінансово, адже постійно сиджу із дітками.

Артем постійно теж на всьому економить, собі нічого не купує і навіть ходить у старому одязі.

В той час моя сім’я мене просто шокує своїми забаганками. Недавно вони  сказали, що я егоїстка, адже не хочу кликати їх на новосілля. Родичі або не розуміють, або їм все одно на те, що я ніде не працюю, що ми по вуха у боргах і на такі застілля у нас взагалі немає фінансів.

Як тільки подумаю, в яку копієчку мені це обійдеться, то аж у жар кидає. Це ж кликати своїх родичів, то треба кликати і родичів чоловіка. То у нас вийде взагалі міні-весілля.

Декілька разів я пояснювала матері і сестрі, що наразі нам взагалі не до того всього. Вони відмовляються мене чути і все одно стоять на своєму. Стверджують, що самі зберуться і прийдуть.

Мені дуже гірко від того, що рідні люди не можуть мене зрозуміти, а ще гіркіше від думки, що моєму чоловікові доведеться дуже довго і важко працювати для того, аби влаштувати те святкування.

Нехай ображаються, нехай показують свій характер, а я не планую нічого робити. Якщо прийдуть, то напою чаєм із печивом і вистачить. Будуть говорити, що я погана хазяйка, ну тоді так і буде вже. Нічого з цим зробити не можу на даний момент.

КІНЕЦЬ.