Я давно спостерігаю за життям своїх свекрухи і свекра. І протягом всіх цих років у мене склалося враження, що між ними немає ніякого кохання. Та що там кохання. Навіть чисто теплого людського ставлення один до одного. Мені здається, що вони одружились просто через те, що так вийшло.

Хоча життя у них складалося доволі непогано. Після весілля купили квартиру, народили сина (мого майбутнього чоловіка), тоді обзавелися автомобілем. Загалом ніби все добре для людських очей. Але як ніби прірва між партнерами.

І я думаю, що винна у всьому матір Богдана.

З ним ми познайомились ще за часів студентства. Під час першої зустрічі я зрозуміла, що це доля. Хлопець відразу запав мені у душу. І думаю, я теж йому сподобалась. Та матір Боді не була рада нашому знайомству. Відразу заявила, що я не пара її сину і всіляко заважала нашим стосункам. І син розвісив вуха, повівся на її слова та одружився на Людмилі, що жила по сусідству.

Вони стали жити разом, а я залишилась як вітер у полі. Хоча й прекрасно розуміла, яким нещасним коханий буде з іншою. Та перечити не могла. Це його вибір, його життя, яке він проживає як сам забажає. Сама довго страждала, а потім перевелась на навчання за обміном і опинилась у Польщі. Там вирішила розпочати нове життя.

Але ні на один день не змогла відпустити думки про Богдана. Настільки кохала його, що перед сном ридала і згадувала щасливі миті, проведені разом. І ось настав день, коли я зустріла ЙОГО. Не могла зрозуміти, як така зустріч може трапитися. Та Бодя пояснив, що дружина постійно вимагає багато грошей. Зарплатні не вистачало, тож він поїхав на заробітки і заодно, аби відпочити від неї. А ось у вихідний день вибрався на екскурсію столицею.

Ми довго гуляли, багато говорили, а потім я сама не помітила, як губи Богдана зімкнулись із моїми. Я розуміла, що це неправильно, і прекрасно пам’ятала, як він образив мене, та в ту мить всі думки пішли геть з моєї голови. Я пробачила все на світі, коли опинилась у його обіймах. І після тої ночі коханий сказав, що покине дружину, яку ніколи не кохав і назавжди залишиться зі мною. Досить уже жертвувати своїм щастям заради інших.

Минуло багато часу, ми прийшли знову до його матері, крізь мою кофту вже виднівся кругленький животик. Я прийшла туди, бо щиро вірила в те, що жінка нарешті прийме мене, подумає, як неправильно тоді вчинила і вибачиться. Та даремно я сподівалась на її адекватність …

Свекруху не цікавили наші почуття, бажання свого сина, скоре народження внучки. Вона далі гнула свою лінію і продовжувала говорити неприємності в мою сторону. Тому я не стала терпіти цих знущань і пішла геть. Більше ноги моєї не буде в тому домі. Хай не ображається на мене коханий.

І навіть коли вона відходила на той світ, я не змогла увійти в ту квартиру. Це було вище моїх сил. І донечка моя з бабусею також не познайомилась.

Та зараз я усвідомлюю, що хочу відпустити цю ситуацію. Різні люди бувають. Ми просто не зійшлись характерами.

КІНЕЦЬ.