Ми з Андрієм кожного року допомагаємо свекрусі садити та збирати картоплю. Вона мешкає у селі. Машиною ми добираємось туди менш ніж за годину.

Крім нас, матері на допомогу, приїжджає її другий син Василь зі своєю дружиною.

Це був вечір п’ятниці. Ми навмисне приїхали завчасно, щоб переночувати й зранечку вирушити в поле. Щоб дійти туди пішки, треба витратити хвилин двадцять, не менше.

Та ми рано встали й були на місці раніше за всіх. Важка фізична праця під палючим сонцем зморила не на жарт. Ми з чоловіком вже рук не відчували, а мені ще спина розболілась.

Після третьої години Андрій сказав, що ми йдемо додому. Родичі затримались на полі приблизно на годину довше.

Хоча, переступивши поріг хати, мріяли лише про відпочинок, та я зібралась з останніми силами, щоб приготувати вечерю. Андрій допоміг начистити овочів. У нас вийшов смачнючий борщ та запіканка.

Коли прийшли родичі, то один поперед одним почали жалітись на те, як вони потомились. І говорили про це так, ніби ми увесь день провели вдома, байдикуючи.

Після ситної вечері всі порозходились по своїх кімнатах. А мене свекруха попросила помити , бо я не настільки втомлена, як вона. Чоловік мене пошкодував та прибрав на кухні сам.

Наступного ранку я сказала Андрію, що більше не збираюсь сюди приїжджати, гнути спину на полі. З таким ставленням, краще купуватиму картоплю в супермаркеті.

КІНЕЦЬ.