Ми з чоловіком одружені вже 40 років, у нас двоє дітей, Павло та Ольга. Павло, якому вже 39 років, живе неподалік зі своєю сім’єю і часто відвідує нас.

Однак наші стосунки з Олею змінилися відразу після її заміжжя. З самого початку ми сумнівалися у надійності її чоловіка, але вона запевняла нас у своєму щасті.

Незважаючи на наші побоювання, ми не втручалися. Витрати на весілля порівну взяли на себе ми та батьки нареченого, які також купили для молодих обручки. Пара оселилася в квартирі,

що залишилася від бабусі нареченого, спочатку задовольняючись своїм простором. У Олі та її чоловіка, який насилу утримувався на будь-якій роботі, згодом народилося троє дітей.

З кожною вагітністю ми все більше турбувалися за їхню фінансову стабільність, особливо коли вони розраховували на державні виплати, які ледве покривали їхні потреби. Ми надавали підтримку в міру можливості, але цього було недостатньо.

Після народження третьої дитини ми запропонували Олі піти від чоловіка –

або одному з них почати працювати – але наші поради зустріли опір і були розцінені як втручання у життя їхньої родини. Навіть наша невістка робила свій внесок, жертвуючи одяг своїх дітей, з якого вони виросли.

Але врешті-решт ми вирішили припинити фінансову підтримку, сподіваючись, що це підштовхне дочку та зятя до самостійності.

Зараз я шукаю поради: як переконати Ольгу переглянути свою ситуацію чи спонукати їх знайти стабільну роботу?

КІНЕЦЬ.