Моя дитина пішла в перший клас, і ми всією сім’єю вибрали школу поряд з будинком моєї свекрухи, тому що вона не працює і може доглядати її після уроків.

Це рішення було дуже важливим, тому що я працюю, і моя власна мати теж, що не дозволяє йому залишатися зі мною в офісі.

Однак через напружені стосунки зі свекрухою у мене були побоювання. Спочатку все йшло гладко. Мій син робив уроки з бабусею, а забирав його дідусь. Їхня допомога була неоціненна, але вони не хотіли залучати його до додаткових занять.

У молодшому шкільному віці ми не звертали уваги на його непосидючість, не бажаючи обтяжувати свекруху, та й наші робочі графіки не дозволяли нам возити його на додаткові заняття.

Однак до третього класу мій син, процвітаючий у навчанні та спілкуванні, виявив інтерес до участі в гуртках, як і його однолітки.

Ми підтримали це, не бачачи нічого поганого в тому, що він буде активним, а не просто дивитися мультики або грати на планшеті.

А ось моя свекруха, навпаки, була категорично проти.

Вона наполягала, що після виконання домашнього завдання він повинен відпочивати, стверджуючи, що позакласні заняття вимотують його енергію. Незважаючи на наші спроби обдурити її, підкреслити важливість спілкування та фізичної активності, вона не піддавалася.

Конфлікти наростали, і навіть випадкові поступки з її боку затьмарювалися сльозами, що відбивало у сина бажання відвідувати заняття. Зараз я перебуваю на роздоріжжі і розмірковую, чи не перевести сина в іншу школу ближче до нас.

КІНЕЦЬ.