Ніяк не можу перестати злитися, чоловік теж, зі свекрухою не спілкуємося вже тижнів зо два. Ми все літо упорядковували дачу, бо вона обіцяла подарувати її нам.

Витратили купу грошей, витратили час, а тепер з’ясовується, що дача відійде молодшому синочку. Зла вже ніякого не вистачає!

У чоловіка є молодший брат Денис, який у свекрухи улюбленець. Все молодшенький робить краще, всім маму радує, навіть невістку в будинок привів таку, що свекруха скоро язик вщент зітре, нахвалюючи її.

Ми ж завжди все не так робимо, все не правильно. Зате, коли потрібно зробити щось складніше, ніж вкручування лампочки в туалеті, свекруха згадує про нас.

Молодший брат чоловіка мені не подобається, причина не в тому, що свекруха його нахвалює, а не мого чоловіка.

Він сам по собі якийсь надто солодкий і пливе по життю, як те саме, що не тоне. Дружину підібрав собі до пари, така ж солодка амебна, яка кліпає очима і служить прикрасою у квартири.

Про прикрасу я жодного разу не утрирую, якщо що. Хоч зі свекрухою живе молодша невістка, але коли вона зламала ногу і не могла ходити, саме я приїжджала після роботи, щоб приготувати їжу, помити її та навести лад.

Карина ж від усього відмазувалась “ой, я не знаю, ой, я не вмію, ой, боюся зіпсувати”. Навчитися чогось вона теж не хотіла, то в неї манікюр, то вії, то ще якась напасть.

Ремонт у квартирі мами теж ми з чоловіком робили. Молодші там хоч і були, але толку від них не було. Один стояв з відчуженим поглядом у телефоні копався, поки його не гукнеш, друга за своєю звичкою заявила, що “ой, я не вмію” і пішла на цей час жити до своєї мами.

На обурення чоловіка, що чому працювати повинні тільки ми, а молодь, взагалі тут живе, свекруха нас же ще й відчитала, що вони молоді, напрацюються ще, як прийде час.

Ще й образилася, що ми самі не хочемо їй допомагати, а намагаємось все на молодших зіпхнути.

З дачею взагалі окреме було питання. Дачу колись будував свекор, він же підтримував її в нормальному стані.

Дача у гарному місці, там дехто відбудував собі нормальні будинки та живуть цілий рік, умови дозволяють.

Після того, як чоловіка не стало свекруха туди якийсь час не їздила, бо жодного сенсу немає, ми працювали мало не цілодобово, нам треба було брати квартиру, а молодшому ця дача була непотрібна.

На дачі ніхто не з’являвся років шість, а минулого року про неї згадали. Свекруха нас попросила з’їздити, подивитися. Ну поїхали.
Дача потребувала ремонту, а ділянка прибирання, паркан теж хтось запасливий розібрав. Місце гарне, як я вже казала, але вкладень потрібно дуже і дуже багато.

Свекруха рік думала, а на початку цього літа прийшла до нас на розмову. Сказала, що цю дачу буде відписано нам, а квартиру вона відпише молодшому, бо в нас житло є, а в них немає.

Озвучує вона це зараз, щоби потім не було ніяких непорозумінь. Документи оформить, але згодом. Чоловікові доведеться відмовитися від своєї частки в її квартирі.

Я тоді чоловіку одразу сказала, що жодних переоформлень квартири поки вона не оформить на нього дачу. Так всім буде спокійніше, ми навіть тоді посварилися, бо чоловік переконував, що це його мама й обманювати вона його точно не стане.

А я казала, що заради молодшого вона ще й не таке влаштує.

Але зійшлися на тому, що дачу ми упорядковуємо під себе, а квартиру переоформляє чоловік після отримання у власність дачі.

Все літо ми туди їздили, ремонтували будинок, упорядковували ділянку, поставили нормальний паркан. Все це влетіло нам у копійчину, але не шкода, для себе ж.

Три тижні тому на дні народження Дениса, куди нас покликали, було озвучено ще одну радісну новину – на їх сімейство чекає поповнення.

Ми привітали, пораділи, а свекруха навіть розплакалася. Ось так зі сльозами на очах і заявила, що як добре, що дачу відремонтували, малюку буде чисте повітря і свої ягідки.

Ми з чоловіком трохи очманіли від такого розкладу, але до останнього хотіли вірити, що вона про якусь іншу дачу. Наприкінці дня народження чоловік відвів маму в іншу кімнату і запитав, що за дача.

Вона без тіні сумління та й каже, що ту, яку ми все літо ремонтували, вона віддасть її Денису. Ну там же дитина, а їй потрібне свіже повітря.

Чоловік нагадав їй, що ми взагалі туди грошей вклали багато, але свекруху не пройняти – добре, каже, молодці, подарунок для племінника.

Ще й пояснює, що нам дача – це забаганка і надмірність, а от малечі та її мамі – перша необхідність. Гроші ж – ще заробимо, а поки що можемо вважати, що і мамі допомогли, і брату з сім’єю, це має нас, мабуть, якось заспокоїти.

Звичайно, після такого повороту ні я, ні чоловік спілкуватися зі свекрухою не бажаємо.

У голові безліч варіантів, як далі вчинити, жоден із яких не передбачає мирного подальшого існування.

Але й не треба, вона нам в очі плює, а ми тільки витираємо. Набридло.

КІНЕЦЬ.