Я просто обурена такою несправедливістю! Не спілкуюся зі свекрухою вже кілька тижнів, і навіть чоловік додав її телефоном до «чорного» списку. А все тому, що протягом пів року ми з Олегом привели до ладу дачу, на якій давно ніхто не з’являвся.

Ми вклали в ділянку свій час і гроші, а тепер з’ясовується, що мати чоловіка відпише дачу не Олегу, а молодшому синові Кості. Звичайно, я завжди знала, що Костя – улюбленець Марини Володимирівни.

Вона говорить про нього з таким захопленням, ніби Костя збудував космічний корабель, не менше. Навіть дружина у молодшого сина набагато краща за мене, старшу невістку. Ось, тільки якщо копнути глибше, то нічого хорошого в молодшому поколінні сім’ї мого чоловіка немає.

Костя – гарненький 27-річний хлопець, який все життя живе або за рахунок батьків, або за рахунок своїх дівчат. Він чудово знає, що на його солодкувате личко западають дурні дівчата, і завжди вибирає з них найзабезпеченішу.

Щоправда, з дружиною він щось схибив. Мабуть, сподівався, що вона – блогер і теж просуне його в Інстаграмі. Але якось не зрослося. Інна, дружина Кості, – та ще білоручка. Вона, окрім селфі-палиці, в руці ніколи нічого й не тримала.

Мені іноді здається, що в її випадку закон Дарвіна спрацював у протилежний бік. Раніше говорили, що палиця зробила з мавпи людину, але Інну селфі-палиця з людини перетворила назад на мавпу.

Все, що вона може – це повторювати популярні відеоролики закордонних зірок, сходити на манікюр або вії. А ось приготувати обід або прибратися для дружини Кості – це надздібність, вона або не вміє, або не знає, що до чого.

Проте кліпати очима і прошепотіти щось дитячим голосом вона навчилася чудово. Загалом, зустрілися два невдахи, вибачте вже за грубість. При цьому Марина Володимирівна постійно розхвалює і Костю, і Інну, а нас з Олегом кличе лише тоді, коли їй потрібна допомога.

В результаті дифірамби дістаються молодшому поколінню, а нам: «Купіть ліки», «Допоможіть вибрати кахель і зробити ремонт», «Відвезіть у магазин» і так далі. Мене такий поділ вже давно виводить із себе, але Олег звик бути на других ролях і всіляко заспокоює мене.

Ось тільки цього разу свекруха перейшла межу. Річ у тім, що в Марини Володимирівни від чоловіка, мого свекра, залишилася добротна двоповерхова дача за містом. Свекор раніше сам займався доброустроєм будинку, і ділянки, та й любив вирощувати огірки, помідори.

Його дружина була від цього далека, а нам з Олегом було ніколи їздити на дачу через роботу. Що вже говорити про Костю з Інною, вони навіть не знають, що таке дача. Загалом кілька років на дачу ніхто не навідувався. Торік до нас заглянула свекруха і сказала, що непогано було б привести до ладу ділянку.

– У мене на спадщину залишається квартира і ця дача. Квартиру я перепишу на Костю, а дачу – на Олега. Думаю, так буде справедливо, – підсумувала Марина Володимирівна. – Всі нюанси на папері я оформлю трохи пізніше, а ти, Олег, не забудь виписатися з моєї квартири, щоб у Кості потім проблем не було.

– Обов’язково випишеться, як тільки у нас на руках будуть папери на рахунок дачі, – втрутилася я.
Того вечора ми з чоловіком навіть трохи посварилися.

– Навіщо ти так відповіла матері з приводу паперів? – запитав Олег. – Адже у нас все одно є квартира, та й навряд чи вона буде брехати з приводу дачі.

– Твоя мати заради Кості піде на все. Мені не хочеться ризикувати, – відповіла я.

– Але ж на ділянку ми згодні? – уточнив чоловік.

– Звичайно, згодні, – сказала я у відповідь. Після цієї розмови кожних вихідних ми виїжджали на дачу.

Ми відремонтували паркан, частину якого довелося заново міняти, підлатали стіни в будівлі, попідрізали дерева. Загалом, дача почала набувати свого колишнього вигляду. От тільки насолодитися результатом своєї роботи нам не дали.

Кілька місяців тому в Інни був День народження. Невістка оголосила радісну новину: у них із Костею буде дитина. Свекруха на радощах штовхнула довгу промову, а наприкінці додала, що малюкові буде добре та просторо на дачі.

Ми з Олегом перезирнулися, а після свята підійшли до Марини Володимирівни з питанням, про яку дачу йшлося. Вона, не кліпнувши оком, сказала, що дача в неї одна, і вона вирішила переписати її на Костю, оскільки майбутній дитині потрібне свіже повітря.

– Перепрошую, а нічого, що Ви цю дачу нам обіцяли, і ми вклали в неї не одну тисячу гривень? – запитала я.

– От і молодці! Прекрасний подарунок зробили племіннику, – відповіла мені свекруха. Брехухою вона себе навіть не відчула.

Після цього ми з матір’ю чоловіка не спілкуємось. Таке відчуття, що всю чорну роботу маємо робити ми з Олегом, а Кості з Інною повинні діставатися лише пряники. Що ж, подивимося, як молодший синок принесе своїй матусі на старості років кухоль води. Від нас вона допомоги вже точно не дочекається.

КІНЕЦЬ.