З Наташею ми сиділи за однією партою. У неї з дитинства була нестандартна зовнішність, тому всі однокласники часто і дружно знущалися над нею. Але вона була дуже доброю.

А нестандартність зовнішності Наташі полягала в дуже великих очах, і в дуже сильній худорбі. Тому хлопчики могли запросто підбігти до неї, штовхнути, вказати пальцем і почати реготати.

Після школи ми роз’їхалися по різних містах, тому зв’язок з Наташею загубилася. І ось, через багато років, нас знайшла староста і запропонувала зібратися – на честь 15-річчя закінчення школи.

Звичайно ж, я миттю куnила квиток і вирушила в рідне місто. Коли в зал зайшла Наташа, я просто не могла вимовити ні слова.

Це була неймовірно красива, впевнена в собі, життєрадісна жінка, в ході якої проглядалася непохитність і неймовірна сила. Коли ми розговорилися, Наташа зізналася мені, що володіє величезним біз несом.

А в кінці вечора вона запропонувала всім однокласникам поїхати в її особистий ресторан, де б ми гуляли до ранку. Погодилися всі, крім однієї людини-Антона.

Адже він більше всіх знущався над Наташею в шкільні роки, а на зустрічі випускників дивився на неї із заздрістю, а часом навіть з ненавистю.

– Антон, поїхали, – посміхнувшись, сказала Наташа.

– Ні! Ти спеціально приперлася сюди, щоб познущатися над нами – над невдахами. Наталя нічого не відповіла, а той образився і через кілька хвилин поїхав додому. А ми всією дружною компанією вирушили в заклад нашої однокласниці.

КІНЕЦЬ.