Все набридло. Розриваю стосунки зі своєю родиною. Краще бути самій, ніж завжди на других ролях.

З молодшою ​​сестрою Катею у нас різниця лише два роки. Мама розповідала, що другу дитину так скоро вони з татом не планували. Однак щось пішло не так, і на світ з’явилася моя сестра.

З дитинства батьки казали нам, що люблять нас з Катею однаково. Пам’ятаю, мені було років п’ять, коли я спитала маму, кого вона любить більше, мене чи сестру.

Мама обійняла мене і сказала з усмішкою:
— Дурненька, ми любимо вас однаково сильно. Ви наші найулюбленіші дівчата.

Проте вже за кілька років я зрозуміла, що матуся трохи брехала. У нас із Катею справді все було однакове. Ось тільки в мене трохи бідніше, ніж у сестри.

Якщо нам купували сукні, то мені діставалася простіша, не вишукувана. Іграшки так само. Катя отримувала більш симпатичних ляльок та ведмедиків. Мені ж дарували щось простіше зі словами «Ти у нас старша, маєш зрозуміти».

Що я мала зрозуміти, до мене дійшло тільки в школі. Зрозуміло, що молодших завжди люблять сильніше, ніж старших. Коли я отримувала п’ятірки, мені сухо казали, що я молодець.

Коли такі ж оцінки приносила сестра, батьки мало не стрибали до стелі. А як же, кохана донечка порадувала п’ятіркою. Їй в нагороду купували солодощі, мені ж казали, що від цукерок псуються зуби.

Її возили на літо до моря, мене відправляли на всі канікули до бабусі у село. Свіже повітря таке важливе для здоров’я, любила повторювати мама, збираючи сестрі пляжний гардероб.

На моє запитання, чому Катя їде на море, а я до села, мама відповідала, що сестрі потрібен морський відпочинок, бо взимку вона часто хворіла. Чому море не діставалося мені, яка хворіла так само часто, я так і не зрозуміла.

Ще коли сестра була у дев’ятому класі, батьки почали обирати та планувати її майбутнє. Розповідали про різні престижні професії, пропонували варіанти. Там був і переїзд у Київ та навіть навчання в іншій країні. Мені ж, коли я наблизилася до закінчення школи, мама сказала:

— Вирішуй сама, ти у нас дівчинка розумна. Тільки зауважу, що довго допомагати тобі ми не зможемо. Катюша скоро закінчить школу, їй треба буде кудись вступати.

Я поїхала до сусіднього міста. Жила у гуртожитку, працювала вже з першого курсу. Треба ж було якось забезпечувати собі життя. Жалюгідних грошей, які надсилали батьки, ні на що не вистачало.

Катя залишилася вчитися у рідному місті. Батьки купили їй машину, щоб «дівчинка не їздила в громадському транспорті дорогою на навчання». Мені було сказано, що машина – це зайві витрати, особливо в чужому місті.

Мовляв, тобі її банально ставити ніде, та й доглядати її ніколи. А тут, мовляв, тато наглядає та стежить, щоб машина Каті була на ходу. Ну добре, подумала я про себе і внесла авто до списку своїх бажань.

Після закінчення інституту я вирішила не повертатися на батьківщину. На той час я вже мала гарну роботу, друзів. Загалом своє життя.

З нареченим ми разом винаймали квартиру і замислювалися про іпотеку. Все-таки краще платити банку і жити у своєму житлі, ніж віддавати чималі суми чужому дядькові.

І тут я дізнаюся, що Катька теж вийшла заміж. Я від цього не здивувалася. Щоправда, сестра ще не встигла стати на ноги та навіть роботу не знайшла, але кого і коли це зупиняло.

В одній із розмов сестричка ненароком обмовилася, що жити з майбутнім чоловіком вони будуть у власній квартирі. Я здивовано запитала, на які гроші вони збираються купляти нерухомість.

Сестра випалила, що квартирку їй дарують мама з татом. Сказала і язика прикусила. Я зрозуміла, що дурепа ненароком відкрила мені сімейну таємницю.

– Мамо, я чула, ви Каті купуєте квартиру. А як же я, так і житиму на оренді? — запитала я в мами.

Та зам’ялася:

– Ну, ви ж з Миколою вже зібрали гроші на перший внесок по іпотеці. А у Каті та її Павла нічого ще немає. Їм потрібна допомога.

Тобі ми допомагатимемо виплачувати борг банку.

Отже, так виглядає однакова любов до своїх дітей? Комусь квартири та машини, а комусь усне побажання добра та щастя? Хтось працює з першого курсу, а хтось навіть не думає злазити з батьківської шиї?

Не можу описати, як мені стало боляче та прикро. І річ не у квартирі. Чорт із нею, я й сама на неї зароблю. Купівля житла для сестри стала останньою краплею.

Не розумію, чому батьки просто не визнають, що люблять Катю більше, ніж мене. Навіщо ці лицемірні запевнення «ми любимо вас однаково»? Сказали б одразу, що молодша дитина їм ближче та дорожче.

Принаймні так було б чесно стосовно мене. А так я все своє життя почуваюся пташеням, підкинутим у чуже гніздо. Вони сім’я, а я так, дитина яку годують із жалості.

Висловила я батькам усе, що думаю про них. Змінила телефон та обірвала всі контакти з ними. Якщо мама і тато люблять сестру більше, ніж мене, нехай і залишаються з нею. Подивимося, якою вона їм буде опорою.

КІНЕЦЬ.