– Ми вас до хати пустили, – сказала свекруха. – Тільки за це ви повинні нам дякувати. А вже годувати, то вибачайте. В нас є свої, рідні онуки, яким наша допомога потрібна. Нехай твоя мама трохи вам допомагає.

Я б на місці Анни Гаврилівни була рада, що в хаті запанує дитячий сміх. Але це не про цю жінку.

Я вийшла заміж вдруге. З першим чоловіком в нас двоє хлопців близнят. Василько та Андрійко чудові діти, виховані і дуже розумні. На даний час їм дев’ять років, вони ходять в 4 клас.

З батьком вони бачаться, але не часто. Він не та людина, яка буде шукати з дітьми зустрічі.

Після розлучення я з хлопцями деякий час жила з батьками. А одного дня познайомилася з Павлом.

Павло також був одружений. Десять років прожили з дружиною, але не було в них дітей.

Виною у тому був Павло і дуже важко це переживав. Спершу його Катя нічого не казала, але одного дня покинула Павла, і пішла до чоловіка, якому за рік часу подарувала сина, а потім і дочку.

Павло ж жив з батьками в селі. На подвір’ї дві хати і літня кухня. Щоб забутися після важкого розлучення він багато працював, а потім на його горизонті постала я і два мої синочки.

Я відразу відчула, що це моя людина. Він прийняв не лише мене, а й моїх синів за рідних.

Свекруха раділа, що в хаті сина запанує дитячий сміх, але, як згодом вона мені призналася, що думала, син знайде собі жінку з одною дитиною, а тут я з двома, а це велике навантаження для всіх.

З Павлом ми розписалися і зажили всі в його хатинці. На літо і я і свекруха готували у літній кухні, а на зиму кожен у своїй хаті.

Якось так в них було заведено і я не йшла проти правил.

Я працюю в області, Павло також.

Хлопці школярі і ніби як вже самостійні, але 9 років це ще не той вік, щоб самим собі щось приготувати.

Я готую і завжди щось в холодильнику є. Але бувають і виключення.

Так було і недавно. Приїжджаю я доволі пізно з роботи, вже темно, а мої хлопці сидять на підвіконні і мене виглядають.

– Матусю, ми всі булочки з’їли. Ти нас не будеш сварити?

– Ну чого сварити, рідненькі? А що, бабуся не гукала вас поїсти?

– Ні, бабуся сказала, що ми маємо свій холодильник і в їх попросила не заглядати.

Діти весь день просиділи в хаті голодні, бо не рідні бабусі.

– Ти ж не забувай, що в нас є дочка і рідні онуки. Нам є кому помагати, – сказала вона мені у відповідь.

А ви б змогли так вчинити з дітьми? Невже те, що Андрійко і Василько їй не рідні, з ними так можна поводитися? Та інша б раділа, що онуки появилися, а ця ні в яку…

Чи вживемось ми з цією жінкою?

Джерело