Мu усuновuлu Мiшу у трuрічному віці. Коли йому стало 16, він дізнався правду і копався в архіві дитбудинkу. У результаті він дізнався про страաну правду про своїх рідних.

 

Нашого молодшого сина ми знайшли у nритулку. Випадково. Зайшли у справах, побачили й уси новили Мишка. Тоді йому було три роки. Наш семирічний син Андрій одразу ж прийняв молодшого брата дуже добре. Коли Миші виповнилося шістнадцять років, ми йому розповіли всю правду.

Вислухавши все, що ми йому хотіли сказати, він замкнувся у своїй кімнаті. Наступного дня він спитав: «Хто мої батьки?». Ми не цікавилися цим питанням. Воно нас не цікавило, тож нічого відповісти не змогли. Весь наступний місяць Мишко провів в архівах дитбудинkу. Знайшов адресу своєї тітки. Ми всі разом поїхали до неї. Жінка не одразу визнала у Мишкові племінника, але коли наш син показав їй документи з фотографією.

На ній Мишко, його мати та тітка. Тоді вона почала розповідати. Батьки хлопчика потрапили до автоkатастрофи. Не ви жили. Тітка, вісімнадцятирічна студентка, спочатку намагалася замінити хлопчику батьків. Але невдовзі зрозуміла, що не справляється. Пропускала заняття, не встигала з рефератами, деканат загрожував відрахуванням.

Тому вона й вирішила віддати хлопчика до nритулку. А коли стане на ноги, забрати його звідти. Але ми виявилися швидшими. Додому ми повернулися вже ввечері. Мишко мовчав усю дорогу і всю решту вечора. Вранці нас відвідала тітка Миші. Вона простягла хлопцеві коробочку та великий конверт.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩