Ми з чоловіком звичайна сім’я, – зітхнувши, каже Людмила, – двоє дітей, з молодшим я поки що в декретній відпустці сиджу. Іпотека є, бюджет зараз у нас дуже скромний, через зрозумілі причини. Інший раз густо, а інший раз дріб’язок по кишенях на проїзд набираємо. Але ж скільки сімей так зараз живуть?!

Людмила та Едуард у шлюбі 6 років, старшій дитині 4 роки, молодшій доньці тільки 2. На зорі їхнього подружнього життя не було в молодих ні квартир у спадок, ні багатих родичів.

До появи першого сина Люда працювала, навіть, коли пішла в декретну відпустку на основній роботі, не сиділа склавши руки: підробляла дистанційно, та й чоловік не требував додатково працювати.

— У мене мама тільки є, – каже Люда, – та й вона далеко. Едик родом з Василькова, у нього теж тільки мама і сестра, яка молодша за нього самого на рік.

— Мама родом із дуже неблагополучної сім’ї, – розповідав Людмилі тоді ще майбутній чоловік, – бабуся моя випити любила, дід так і згинув у місцях позбавлення волі. Два мамині брати теж непутящі, а батько пішов, коли сестрі було 2 роки.

Мама Едуарда одна піднімала його і сестру Леру, працювала продавцем у невеличкій крамничці, та ще й там само мила підлогу за додаткову плату – половину ставки прибиральниці. Але 4 роки тому матеріальне становище свекрухи Анастасії Олексіївни суттєво покращилося: донька Лерочка вдало вийшла заміж.

— Ми до заміжжя з Лерою нормально спілкувалися, – згадує Люда, – іноді ми з чоловіком їй дарували на свята щось з одягу, косметики, у неї ж нічого не було. Але після того, як вона вийшла заміж, дивиться на мене сестра Едика зверхньо і спілкується крізь зуби.

Чоловік Лери вдівець, дітей у нього з першою дружиною не було, тож за появу довгоочікуваного спадкоємця заміських будинків, машин, фірми і квартир, був чоловік Лері дуже вдячний. І щедрий.

— Хороший чоловік, – визнають і Люда, і Едик, – не сварливий, не жадібний, завжди просто спілкується, тільки сестру не впізнати. І маму теж.

Лера допомагає Анастасії Олексіївні, точніше, допомагає її чоловік. З його допомогою свекруха Люди зробила ремонт, закрила кредити, одяглася, має можливість їздити відпочивати. Зітхнула жінка вільно. Тільки характер мами Едуарда дуже зіпсувався.

— Ми тепер для неї – другий ґатунок, – бідкається Люда, – особливо я, яка зіпсувала життя її хлопчику, не дала змоги знайти вигідну партію. Щоразу наголошує на цьому, подарунки наші роздивляється гидливо, натомість хвалиться, що їй піднесла щаслива донька й улюблений зять.

Чоловік Лери запрошував Едика працювати у свою фірму, але брат, бачачи, як почала поводитися сестра, та не бажаючи потрапляти в залежність, відмовився, Люда вважає, що він зробив правильно: закиди б їм обов’язково висловили й благодіянням, навіть чужим, дорікнули.

Нещодавно Людмила дізналася про вакансію: у крамничку на першому поверсі їхнього з Едиком будинку була потрібна прибиральниця. Працювати можна було приходити рано вранці або пізно ввечері.

— Я вирішила, – каже Людмила, – що гроші зайвими не будуть, тим паче, що донька підросла трохи, а чоловік у цей час удома і цілком впорається з дітьми, якщо що.

— Не треба, – говорив Едик дружині, – не ходи. Обійдемося, всього кілька місяців залишилося і ти вийдеш із декретної відпустки.

Але Люда вирішила, що це чудова нагода допомогти чоловікові утримувати сім’ю. А не так давно сім’ю Люди запросили в гості в заміський будинок Лери та її чоловіка: племіннику виповнювалося 3 роки. Люда передала подарунок батькам малюка і підхопила маленького іменинника на руки, щоб привітати і поцілувати.

— Ой, – вигукнула Лера, – а ти руки після ганчірки гарненько вимила, щоб дитину брати?

— Так прикро стало, – каже Людмила, – я сина ери поставила на підлогу, розвернулася і ми з дітьми та чоловіком пішли зі свята. Чоловік Лери потім дзвонив, він же не чув її слів, не розумів, чому ми пішли з урочистості. А в мене спілкуватися більше немає бажання.

— А що такого вона сказала, – не зрозуміла Анастасія Олексіївна, – вона ж мати, вона має право турбуватися.

— А я Вам, – відповіла Люда, – не забороняла онука на руки брати, а ви, коли він у нас зʼявився, пам’ятається, підлогу в магазині ще мили власноруч, а донька Лера частенько Вам допомагала. Але і їй я таких запитань жодного разу не поставила.

Лера за тиждень зателефонувала і сухо вибачилася, як зрозумів брат, чоловік просто змусив її попросити вибачення. Втім, сестра тут же похвалилася братові своєю новою машиною, додавши: «Жити треба вміти, братику, точніше – треба вміти вибирати!»

Гроші псують людей?

Чи легко отримані гроші просто виявляють усе, що в людині сиділо до цього: заздрість, дріб’язковість, прагнення піднестися, принижуючи оточуючих?

КІНЕЦЬ.