– Чому ти ще не одягнений? – невдоволено поцікавилася Таня у чоловіка. – Чи ти забув про наші плани?

– Які саме? – ліниво відповів Ігор, клацаючи пультом від телевізора. – Куди ми знову запізнюємося? Не пам’ятаю, щоб ми взагалі кудись сьогодні збиралися.

– Я ж кілька днів тому казала! Ми сьогодні поїдемо на виписку Лілі з малюком. Вона перша з нашої компанії стала мамою, ми просто зобов’язані привітати її з такою визначною подією!

Чоловік тихо хмикнув, не залишаючи спроб знайти якусь цікаву програму.

– З чим її вітати? З безсонними ночами? З постійним плачем над головою? З повною відсутністю особистого часу? З чим?

– Теж мені, знайшла подію для привітання! Тут не вітати, тут співчувати треба, – чоловік і не думав приховувати свою думку з цього приводу. Його майбутня дружина повинна розуміти, чого їй чекати надалі.

– Чому співчувати? Я не розумію. Діти – це радість! Чи не ти мені кілька місяців тому казав, що хочеш, щоб у твоїй хаті забігали маленькі ніжки?

– Ти ж хотів, щоб маленькі ручки міцно обіймали тебе за шию! Ти мені все це з такою наснагою розповідав! Що хочеш, як мінімум трьох дітей. Чи це мені наснилося?

– Ну так, я говорив щось таке. Подібні фрази справляють дуже гарне враження на жінок. Чи не так? Ну ось ти ж розтанула!

Таня здивовано опустилася на диван. Це що зараз було? Чому її коханий чоловік ось таке заявляє?

– Та що ти так розпереживалася, га? Ну, я не хочу дітей і що в цьому такого? Половина чоловіків дітей не хоче. Та й рано нам ще, я вважаю.

– Невже ти не хочеш для себе пожити? Помандрувати там, якесь хобі завести? Чому обов’язково потрібно відразу заводити карапузів, та ставити на собі хрест?

– Ти мене відвезеш? – дуже холодно спитала дівчина. Настрій був зіпсований безповоротно. Адже вона хотіла ввечері повідомити своєму коханому дуже важливу новину.

– А що без нас їх нема кому зустріти? Я не хочу слухати ці радісні зойки, й бачити безглузді обличчя навколишніх! Усі-пусі! Ой, який гарнюній! – передражнив Ігор.

– Потім сходиш до неї в гості, та й зрозумієш. Може, й у самої бажання заводити дітей відпаде. А поки давай краще якийсь фільм разом подивимося.

Таня мовчки встала і пішла до спальні, щоб вже за п’ятнадцять хвилин вийти при повному параді. Якщо Ігор не хоче її відвозити, та й гаразд, вона чудово може викликати таксі. Та так навіть краще буде, ніхто не буде бубоніти під вухо.

Дівчина була вкрай розчарована почутим сьогодні. Чому Ігор вирішив саме сьогодні висловити свою справжню думку? Чому далі не грав?

Чи він що думає, подана заява вже автоматично робить її дружиною? Ігор думає, що вона нікуди від нього не дінеться, чи що? А ось це він дарма.

Таня все своє свідоме життя мріяла про дітей. А ще вона розуміла, що заводити дитину не заплановано, не можна. Спочатку потрібно досягти певного рівня життя.

І вона дуже багато працювала задля цього! Наразі їй двадцять п’ять, але вона вже незамінний співробітник.

А все тому, що ще на третьому курсі вона влаштувалась у фірму на підробіток, причому, за своєю майбутньою спеціальністю.

У підсумку, вона мала достатньо досвіду, щоб після отримання диплома знайти хорошу вакансію. Їй не важко і в декреті гроші заробляти, тому що левову частку її роботи можна виконувати з дому.

Житлом Таня також була забезпечена. Тут, звичайно, дякувати батькам. Вона отримала ключі від двокімнатної квартири після того, як пред’явила їм червоний диплом.

Отже, квартири є, заробіток є, подушка безпеки у вигляді непоганого рахунку в банку – теж є. Тепер Таня хотіла одного – малюка. І навіть знайшла ідеального чоловіка на роль батька. Ну чи вона так думала.

Ігор здався їй чоловіком серйозним, відповідальним, що вже нагулявся. Та й вік його був такий, у якому чоловіки зазвичай вже замислювалися про спадкоємців. Звичайно, почуття теж відігравали важливу роль, але були, аж ніяк не найголовнішими.

І ось коли здійснення її мрії було так близько, настало розчарування. Сюрпризом мала стати новина про майбутнього малюка! Тільки вранці Таня зробила тест і побачила заповітні дві смужки!

Вона була така рада, що словами передати неможливо! А ще вона сподівалася, що Ігор теж зрадіє. Але після сьогоднішнього, вона в цьому зовсім була не впевнена.

– Ну куди ти? – невдоволено поцікавився Ігор. – Я запропонував тобі провести час разом! Ми й так часто не збігаємось із вихідними. Невже друзі тобі дорожчі за мене?

– Я хочу підтримати подругу. Їй зараз тяжко, – тон дівчини не потеплішав ні на градус. – Якщо ти думаєш, що це так просто, то ти глибоко помиляєшся.

– Це її перша дитина, у неї немає досвіду і парочка порад від тямущих людей їй не завадить. А в мене, як ти знаєш, троє молодших братів, і я з ними порпалася з першого дня їхнього життя.

– Ось-ось і я про те саме! Як тобі це ще не набридло? Діти, маленькі діти… Та в тебе у самої дитинства не було. Я б на твоєму місці про своїх навіть не замислювався.

– Я не дуже розумію, чому ти саме зараз про це заговорив. Що тебе підштовхнуло? Ти зізнався, що обдурив мене тоді, але я не розумію навіщо. Я справді не розумію.

– Та все дуже просто, – поблажливо пояснив чоловік, нарешті відірвавшись від екрана. – Зараз ти на тлі емоцій, після спілкування з новоявленою матір’ю почнеш мене діставати.

– А я не хочу ставати батьком у найближчі років десять. Тож, щоб у нас не було з тобою проблем із взаєморозумінням, я вирішив усе це висловити зараз.

– Років з десять? А ти розумієш, що через десять років мені вже тридцять п’ять і замислюватися про дітей буде пізно?

– А мені взагалі буде сорок п’ять і що? Ну, не буде дітей і не буде, я плакати не збираюся, – говорив Ігор абсолютно серйозно.

У нього теж були молодші брати та сестри, і, на відміну від дівчини, він не був цьому радий. Йому набридла його роль безплатної няньки!

Та навіть проста думка, що йому знову доведеться міняти підгузки, годувати, колисати, одягати немовля, що плаче, викликала в нього мало не паніку.

– Знаєш, коли я повернуся, на нас чекає дуже серйозна розмова. І боюся, що закінчиться вона не дуже добре.

Дівчина накинула на плечі вітрівку і побігла вниз сходами. Таксі саме під’їхало. Немолодий похмурий водій мовчки довіз її до потрібної адреси, кинувши якийсь дивний погляд. Єдине, що він сказав за всю поїздку було “доброго дня”.

Таня трохи розгубилася, буркнула “дякую” і побігла до головного входу. Вона й так уже запізнювалася, надто багато часу зайняли суперечки з Ігорем.

А ось і Ліля з невеликим блакитним конвертиком у руках. Вона була дуже рада, вся просто сяяла від щастя.

І Таня теж розпливлася в усмішці, забувши зовсім про те, що ще пів години тому її настрій був критично близький до нуля.

– Вітаю! – міцно обійняла подругу дівчина. Малюк у цей час вже обживав міцні батьківські обійми. – Ти вже вирішила, як назвеш синочка?

– Олег, на честь діда. А ще я сподіваюся, що ти станеш хресною. Таку важливу роль я можу довірити лише тобі.

– Я з радістю!

Лілю зустрічала велика компанія. Повітряні кульки, багато кольорів, музика. Загалом було видно, що для присутніх людей це справді свято.

Таня навіть встигла порадіти, що Ігор не поїхав, його похмуре обличчя не вписувалося б у святкову атмосферу.

От тільки згадавши про Ігоря дівчина миттєво спохмурніла. Все-таки важко розчаровуватись у близькій людині. А в чоловікові вона саме розчарувалася.

Якби він сказав правду ще тоді, на самому початку їх зустрічей, вона не стала б заводити з ним серйозних стосунків.

Можливо, зараз вона зустрічалася б з кимось, хто її розумів. А може, вона вже стала б мамою?

– Щось сталося? – прошепотіла Ліля подрузі, насолоджуючись видовищем чоловіка з сином на руках.

– Можна й так сказати. Сьогодні я дізналася про одну дуже неприємну для себе новину. Уявляєш, а Ігор мене весь час обманював.

– У якому сенсі?

– Та в самому прямому. Ти ж знаєш, що я мріяла про дитину, так? І чоловіка обирала до пари! Такого, що теж мріє про дітей.

– І Ігор… Ігор казав мені, що дуже сильно хоче спадкоємця. А сьогодні він мені сказав, що дітей не хоче зовсім. А всі його слова раніше були лише для того, щоб підкорити мене.

Таня глибоко зітхнула, дивлячись у вікно машини, старанно вдаючи, що її дуже цікавить мерехтливий пейзаж.

А насправді вона просто не хотіла показувати свої почуття навіть близькій подрузі. Таня так заздрила їй! Вона мала все те, що Таня так хотіла для себе.

– І що ти робитимеш? – Після деякої паузи, запитала Ліля.

– Поки що не знаю. Просто річ у тім, що сьогодні вранці я дізналася не лише про думку Ігоря щодо дітей. Друга новина куди радісніша і приємніша.

– І?

– Я чекаю на малюка, – відповіла Таня з мрійливою усмішкою. І одразу насупилась. – Як ти розумієш, на цей час це є проблемою.

– Ігор дітей не хоче, а це означає, що у мене не такий вже й великий вибір. Або кидати його, або забути про свою мрію.

– Знаєш, я так тобі скажу, подруго, чоловіків у світі багато. А можливість мати дитину може випаруватися.

– Я знаю багатьох жінок, які не можуть мати дітей після процедури. Моя сестра, наприклад. Ти б знала, скільки вона плакала, коли дізналася, що я чекаю на малюка!

– Я теж схиляюсь до цієї думки. До Ігоря, я, звичайно, маю теплі почуття, але не настільки, щоб ставити його вище за дитину.

– Увечері ми ще раз поговоримо, якщо він не змінить свою думку, я просто піду. Мої батьки будуть щасливі почути, що у них буде онук чи онука, тож із задоволенням допоможуть мені у всьому.

Ігор своє рішення не змінив. Він почав переконувати дівчину, що діти їм у принципі не потрібні. Мовляв, на них йде надто багато грошей, часу, та сил, що від них надто багато проблем. Адже краще просто жити на своє задоволення!

Таня не стала сперечатися. Для себе вона вже давно вирішила – дитині бути. І якщо заради цього їй доведеться розірвати стосунки… Що ж, така її доля.

Вона зможе виховати малюка! Вона буде для нього найкращою матір’ю. А згодом, знайде для нього надійного батька.

Все буде гаразд…

– О, Ігорю, привіт! Тебе можна привітати?

Чоловік невдоволено насупився. Як йому не пощастило зустріти на вокзалі колишню сусідку! Ця жінка йому спокійно піти не дасть! Любителька пліток, вона всюди шукала нові.

– З чим саме ви мене вітаєте, я не надто розумію? – процідив крізь зуби Ігор.

– Ну як з чим? – щиро здивувалася жінка. – З синочком.

– Ви помилилися, у мене немає дітей, – чоловік зробив крок убік, намагаючись створити дистанцію із сусідкою. Жінка явно була не в собі, раз говорила такі речі.

– Ну, як же? – зараз у голосі жінки чулася розгубленість. – Я бачила нещодавно Таню. Вона гуляла з малюком у колисці. Місяця три-чотири на вигляд. Я, знаєш, рахувати вмію.

– Я… Я справді не розумію. Ми з Танею давно розлучилися, вона жодного разу не говорила мені про своє становище. Можливо, вона просто зустріла когось іншого і дитина з’явилася раніше терміну.

– Ну-ну, – погляд жінки став зневажливим. – Я й не знала, що ти із таких чоловіків! Кинути свою дитину напризволяще! Я думала ти краще!

– Де ви бачили Таню? Я хочу з нею поговорити.

– Не думаю, що в тебе це вийде. Я приїхала від родичів, бачила її там. Вибач, але адресу я тобі не можу сказати, це була випадкова зустріч.

– Я зрозумів. Ви тільки можете, що чутки збирати, а щось реально корисного ви ніколи не знаєте.

– Ну, знаєш, я вже шкодую, що взагалі тобі щось сказала!

Жінка смикнула плечима і пішла. А Ігор просто стояв, дивлячись їй услід. Можливо, він дійсно має дитину, але зараз йому це не цікаво.

Можливо, через пару років він її й знайде, там хлопчик буде вже старший і возитися з ним особливо не потрібно. Ось на цих умовах він батьком згоден бути…

Через три роки Ігор і справді спробував знайти Таню та сина. Що ж, він знайшов їх. Ось тільки стати батьком для дитини він так і не зміг.

Адже малюк називав татом зовсім іншу людину. І змагатись із ним Ігор не міг. Занадто різні “вагові” категорії в них були. Та він дуже й не переймався – значить не доля…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте про горе-батька? Чи слушно вчинила Тетяна, не сказавши про малюка? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.