Я не знаю, чи передам все в своїй  розповіді правильно, але те, що я відчув того дня, а точніше ночі, бо це був сон, досі відгукується в моїй голові.

Нас у батьків було троє дітей. Я найстарший, на даний час мені майже шістдесят років, моя сестра Єва і наймолодший брат Степан.

Тато багато працював, його більше не було дома, ніж був, тато – моряк. Мама ж в нас була творча людина і грала в театрі різні вистави.

Нами займались бабуся з дідусем по маминій лінії. Саме вони в нас вклали всю свою любов, ніжність і зробили нас такими людьми, якими ми є зараз.

Батька я вже пам’ятаю з того часу, як він залишив свою роботу і вийшов на пенсію. Маминої любові ми ніколи не відчували, але так в той час жили всі і ми думали, що це норма.

Всі ми створили свої сім’ї, хто збудував будинок, хто придбав квартиру. Жили ми завжди дружньо.

Вийшовши на пенсії батьки переїхали жити в село, де в них була невеличка хатинка.

Спершу не стало тата. Ми провели його в останню путь. Мама довго не могла прийти до тями, тому ми як могли, її підтримували.

Якось так склалося, що після того як не стало тата, ми з мамою зблизилися.

Ми приїжджали сім’ями до мами на свята, дні народження, і надолужували те, чого не було в нас в дитинстві.

Але одного дня нам зателефонувала сусідка і повідомила, що наша мама відійшла у засвіти.

Все сталося несподівано, ми думаємо, що просто мама сумувала за батьком, тому й пішла до нього.

Ми всі з’їхалися, організували для мами гарне прощання. Ми замовили капличку, в той день біля мами було дуже багато квітів, все, як вона любила при житті.

В будинку деякий час ми вирішили нічого не чіпати. Думали, вже після сорокового дня наведемо там лад і будемо думати, що з ним робити далі.

В мене не було великого зв’язку з мамою, тому те, що вона мені тієї ночі приснилася, мене здивувало.

Мама була в дуже світлому одязі. Вона похлопала мене по спині і чітко промовила фразу, яку я запам’ятаю на все життя.

– Синок, вибач мене за все. Я щаслива, я навіки з вашим татом.

А потім зробила паузі і знову заговорила.

– Ти ж знаєш де лежить мій святковий одяг? В кишені лежить каблучка. Вона дуже цінна для нашої родини. Ти знаєш що з нею робити!, – сказала мама і зникла за горизонтом.

Я був приголомшений тому одразу ж зідзвонився з рідними.

На сороковий день ми провідали маму, а після пішли в хату, щоб пошукати той перстень. Але на диво в будинку його не було. Ми перевірили весь одяг, що знаходився в шафі.

– Ой, ну тобі як присниться, хоч стій хоч падай, – сказав брат.

Я почувався ніяково, але ту дещо згадала сестра.

– Мама сказала “святковий одяг”?

– Так, я чітко пам’ятаю її слова!

– Так це ж на горищі! Святковим одягом вона називала свій сценічний, театральний одяг.

Ми піднялись на горище де справді була скриня з її шикарними сукнями, а в одній із них, в кишені, була та каблучка.

Каблучку ми будемо берегти як зіницю ока.

З того моменту я зрозумів, що що б там не казали, а зв’язок між їхнім і нашим світом – існує.

Джерело