З дитинства тато завжди вчив мене тримати слово перед іншими. Незважаючи на те, що сина у нього ніколи не було, я, його дочка, добре засвоїла цей урок.

Не хочу хвалитися, але одна з моїх улюблених рис характеру в самій собі це чесність. Так вийшло, що від інших людей я теж вимагаю бути максимально відвертими зі мною. Нічого не можу з цим поробити, таке виховання.

Мій чоловік спочатку не розумів моїх принципів. Він вважав, що завжди можна домовитись. Умовчати щось, недоговорити, якщо, звичайно, це в результаті принесе якусь користь. Мабуть, він мав своє виховання.

Але через якийсь час я побачила, що він таки потихеньку почав змінюватися. Люблю його за це. Раз мій чоловік пішов мені назустріч незважаючи ні на що, значить точно любить.

А тепер розповім трохи про його виховання. Точніше про виховательку. Знайомтеся, Ірина Василівна. Моя свекруха. Дуже інтелігентна жінка поліглот. Об’їздила майже весь світ. Багато де була і їй завжди є що розповісти.

Дуже приємний співрозмовник та любляча мати. Це вона, до речі, наполягла, щоб Сергій став архітектором. Побачила у ньому потенціал ще у ранньому дитинстві.

Проте Ірина Василівна має один великий недолік: вона зовсім не знає ціну своїм словам. І це, на жаль, призвело до тієї ситуації, яка їй не надто до вподоби. Але про це розповім трохи згодом.

Років 15 тому, може трохи більше, моя свекруха поїхала працювати за кордон. Її запросили на роботу перекладачем і вона з радістю погодилася. Її роботодавець, якийсь чоловік похилого віку, не шкодував грошей і завжди відпускав свою підопічну у відпустку. У них були довірчі стосунки, я навіть підозрюю, що й романом там пахло.

Ну та гаразд, це не важливо. Вперше я її побачила в день нашого з Сергієм весілля. Вона мені здалася дещо гордовитою, але дуже живою. Багато жартувала, сміялася, але завжди переходила на іншу тему, коли бачила, що хтось із присутніх за нею не встигав.

Та й до сина вона була досить холодна. За їхньої розмови не відчувалося маминої ніжності. Не було й сліз на урочистій частині. З усього видно: міцна жінка зі своїми поглядами на життя.

За кілька днів до свого чергового від’їзду вона дуже нас просила подбати про свою маму, Сергійкину бабусю. Бабуся була глухою на одне вухо, але зберігала бадьорість духу.

Моя свекруха дуже її любила і боялася, що більше їм не вдасться побачитись у майбутньому. По секрету вона пообіцяла нам бабусину квартиру, якщо ми забезпечимо гідну старість. Тим більше, що дітей на той момент у нас не було.

Звичайно, ми погодилися. Але, повірте, річ була зовсім не в квартирі. Просто такий був наш обов’язок, доглянути бабусю. Та й вона багато чого не вимагала. Сиділа собі на лавці з іншими однолітками і дивилася на всі боки. Розмову особливо не підтримати, проте знаходиться в колективі.

Мені було по-справжньому сумно, коли вона таки нас покинула. Ми сплатили всі похоронні обряди. Моя свекруха сказала, що їй дуже шкода, але вона не може зараз приїхати. Багато роботи і начальство не хоче відпускати. Подякувала нам за нашу працю, та й на цьому все.

На той час я дізналася, що при надії, і мені взагалі було не до того, якщо чесно. Перша дитина, самі розумієте.

Через пару місяців, після складання різноманітних аналізів і тестів, виявилося, що у мене мають народитися двійнята. З одного боку, ура. Відразу двоє дітей, удвічі більше щастя.

Але, тверезо поглянувши на ситуацію, розумієш, що поява малюків на світ, напевно, буде важкою. А ще це удар по сімейному бюджету, вдвічі більший за відповідальність. І найголовніше — житлова площа. Наша квартира тепер буде для нас замала.

Тоді я вирішила поговорити з чоловіком, нагадавши йому про обіцянку свекрухи. Сергій погодився зі мною, але попросив перенести цю розмову на потім. У неї тоді якраз були свої проблеми, та й нам ніби не поспіхом. Поки діти ще будуть маленькими, велика площа нам буде не потрібна. Але коли вже підростуть, тут, звісно. Переїзд потрібен.

На мою величезну радість, народження пройшло дуже легко. Лікарі навіть похвалили мене за терпіння та стриманість. Але я сама, зізнаюся, майже нічого не пам’ятаю. Хоча, напевно, це навіть на краще.

Сергій перейшов у режим здобувача, все приносив з магазину нескінченні пелюшки, суміші, одяг для немовлят та іншу всячину. Він навіть хотів зв’язатися з мамою раніше, але це не знадобилося. Вона сама набрала нас першою.

По телефону Ірина Василівна коротко привітала нас із онуками та побажала щастя та кохання. А потім потішила нас грандіозною новиною. Виявляється, вона вирішила вийти заміж. І не аби за кого, а за сина свого начальника, тепер уже колишнього. Виявляється, вони дуже довго приховували свої почуття, але наразі їх ніщо не зупиняє. І взагалі, кому яка справа, якщо коханню вік не завада?

І ще одна новина. Жити вони збираються тут. Вона втомилася від вічних переїздів туди-сюди. Колишню квартиру своєї мами свекруха вирішила продати, щоб підготувати свою житлоплощу до їх із нареченим приїзду. Так, вона пам’ятає свою обіцянку, але у зв’язку з обставинами, що склалася, вирішила вчинити по-іншому.

Значить, мені вона привезе шикарний кулон і пару сережок із справжнього арабського золота. Сергій отримає хороший годинник, куплений десь там же. А двійнятам бабуся дарує 1000 доларів, на двох. Ці гроші можна буде покласти на рахунок у банку і потім, до їх 18-річчя це буде дуже непогана сума. Ну, це теоретично.

Як я вже казала, я терпіти не можу брехні та лицемірства. Я відразу зрозуміла, що свекруха зовсім не жартує, тож жодної квартири нам із Сергієм чекати не варто. Треба розраховувати лише на свої сили. Тому просто мовчки поклала слухавку. Увечері того ж дня, обговоривши все з чоловіком, ми без скандалів дійшли однієї спільної думки.

Ми просто вирішили прийняти той факт, що більше Ірини Василівни для нас не існує. Чоловік підтримав моє рішення та сказав, що заблокує її номер телефону. Це рішення не дало мені жодного морального задоволення, але одне знала точно. Людей, які не можуть відповідати за свої слова, тим більше перед сином та онуками, потрібно просто видаляти зі свого життя.

Більше ніхто нікому нічого не винен. Знаю, так буде вірно. Тим більше мені взагалі здається, що ця новина її ніяк не засмутить, а, навпаки, тільки потішить.

Стас був безплідний. І незважаючи на те, що його благовірна ніколи не говорила жодних претензій з цього приводу, її розпач, особливо останнім часом, буквально витав у повітрі. Після кількох різких

Запізнитися на літак в чужій країні. Моя реакція – паніка! Вічно я потрапляю в якісь безглузді ситуації. Одне з нещасть трапилося зі мною в аеропорту. Цю поїздку в Німеччину я

Майже поспіль: невдалі побачення. Не скажу, що я занадто розпещена чоловічою увагою. Але іноді чоловіки запрошують на побачення. Останній рік у мене не було відносин, тому погодилася сходити на побачення.