Наша квартира вже добряче занепала, в ній не було ремонту років 15. Ми з чоловіком і нашою 10-річною донькою Ганною вирішили, що настав час щось міняти.

Переконати чоловіка тимчасово переїхати в простору троячку його матері Олени Єгорівни було нелегко, але необхідно, тому що жити під час ремонту в нашій маленькій двійці було неможливо.

Я із сумнівом поставилася до того, що Олена Єгорівна райдужно прийме нас у себе, незважаючи на її фінансову стабільність та незалежний спосіб життя.

Тим не менш, ми зібрали деякі речі, залишили на зберігання інші та переїхали, поки її не було вдома. Повернувшись, вона з подивом і деяким невдоволенням виявила нас у себе, але знехотя змирилася з нашою присутністю.

Життя у свекрухи було непросте. У неї були свої порядки, відмінні від наших, що призводило до роздільного харчування та розмов про її минуле та дієтичні уподобання.

Вона навіть пропонувала нам запозичити її звички в їжі, що включають дорогі інгредієнти, і вимагала, щоб ми брали на себе витрати на продукти. Незважаючи на спроби мого чоловіка догодити їй, запропонувавши купити новий телевізор, напруженість залишалася.

У результаті він став ночувати на балконі і все активніше задовольняти потреби матері, навіть погодився сплачувати за комунальні рахунки. Ми ледве протрималися місяць, перш ніж вирішили, що настав час повертатися до нашого нещодавно відремонтованого будинку.

Але в результаті я повернулася лише з дочкою, а чоловік залишився, щоб допомагати матері й надалі.

Опинившись у своєму власному просторі, ми поступово повернулися до нормального життя, залишивши чоловіка піклуватися про переваги та порядок дня його матері.

Та тимчасова угода була необхідною компромісом, але повернення у власний будинок принесло полегшення.

КІНЕЦЬ.