Я – жінка з пишними формами. І що з того? Це анітрохи не заважає моєму щастю.

Коли Михайло зробив мені пропозицію, ми з ним вирішили організувати розкішне весілля – з гарною білою сукнею та святкуванням у дорогому ресторані.

Проте свекруха висловила ідею відмовитися від білої сукні, мовляв, де я знайду весільну сукню, яка підійде мені за розміром. Почувши це, мені стало прикро.

Але Мишко підтримав мене, сказав не звертати уваги на слова мами. Він пообіцяв, що купить мені найкращу білу сукню, і я буду найшикарнішою нареченою.

У день весілля, під час святкування, Михайло взяв мікрофон і прочитав вірш, який написав сам. У ньому він описав нашу історію кохання, свої глибокі почуття та захоплення моєю красою.

Гості були зворушені до сліз. Утім, я помітила в деяких очах і здивування, змішане із заздрістю.

Здавалося, вони думали: “Хіба ця жінка заслуговує на такі почуття? Чому саме вона, а не я?”.

Пізніше, коли я вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям, випадково почула розмову:
– Що він у ній знайшов?
– Могла б хоч схуднути до весілля.

Ці слова засмутили мене, і я повернулася до зали з важким серцем. Але варто було мені побачити закоханий і захоплений погляд мого чоловіка, як усі заздрісники одразу зникли з моїх думок.

Наш медовий місяць ми провели на морі. Мишко ні краплі не соромився моєї фігури, навіть у купальнику.

Ми разом уже багато років, і весь цей час я відчувала його любов. Він завжди бере мене на корпоративи, запрошує в гості до друзів, дарує дорогі подарунки і навіть пише для мене вірші.

Михайло дуже мене ревнує, бо впевнений, що я подобаюсь усім.

Коли я приїжджаю до рідного міста, на мене й досі звертають погляди – здивовані та заздрісні. Люди не можуть збагнути, як мені так пощастило. Чому я не намагаюся схуднути?

Слухайте, любі кумоньки!

Мені подобається моя фігура, і моєму чоловікові вона теж подобається. Чому я повинна намагатися відповідати вашим уявленням про ідеал? До чого тут ви взагалі?!

КІНЕЦЬ.