Після весілля ми з Поліною були вимушені переїхати жити до моїх батьків. Грошей на власне житло у нас не було, та що там говорити, ми не могли собі дозволити навіть орендувати квартиру. Батьки Полі теж пропонували свою допомогу. Та я не захотів іти в прийми, все ж таки чоловік.

Зі старими ми ніби вживалися. Я хвилювався найбільше за стосунки матері та дружини. Вони обоє жіночки не прості й мають складний характер. Дякувати Богу, вони порозумілися й чітко визначили свої обов’язки. Ніхто не брався керувати. У домі було спокійно.

Жити постійно біля батьків ми не збиралися. До того ж будинок мав успадкувати мій молодший брат Сергій. На разі він працював в іншому місті, тож в гості навідувався вкрай рідко. Ми з дружиною з перших місяців спільного життя почали відкладати кошти на власне житло. Домовилися, що не будемо народжувати поки не переїдемо у власне помешкання.

Батькам теж жилося досить непогано. Обоє пенсіонери, виплату отримували мінімальну. З нашим переїздом їхнє життя покращилося в матеріальному плані. Комунальні послуги оплачував я, дружина кожного тижня купувала продукти на всіх зі своєї зарплатні. Тож батьки могли спокійно витрачати пенсію на власні потреби.

П’ять років у нас пішло на те, щоб назбирати необхідну суму. Рідні не залишилися осторонь. Певну суму грошей дали теща з тестем. Мої батьки відкладали якусь копійку, все віддали нам. Хоч сума й мізерна, але для них, то неабиякі гроші. Ми подякували усім за допомогу й попередили, що переїжджаємо у власну квартиру вже наступного тижня.

Мама влаштувала святковий обід. Ми гарно проводили час, розмовляли. Дружина була невимовно рада та і я не приховував свого щастя. А от мама з татом журилися. Я запитав, що сталося. Вони хвилювалися, що з нашим переїздом не зможуть самостійно справлятися з усіма рахунками. Я заспокоїв їх та повідомив, що й надалі оплачуватиму комунальні послуги. Поліні ця пропозиція явно не сподобалася. Коли ми залишилися наодинці, вона висловила своє невдоволення:

-А з яких це пір ти став таким багачем? Ми останню копійку віддали на покупку квартири. А ще ж ремонт, меблі. Ти взагалі представляєш, яка це сума грошей. У цей непростий період я не знаю, як ми оплачуватимемо рахунки собі не те щоб твоїм батькам.

-Кохана, я розумію, але ж уже запропонував.

-Якщо ти хочеш бути таким хорошим, прости Сергія, щоб допоміг. Він такий же син для них, як і ти. До того ж будинок належатиме йому.

Я розумів причину невдоволення Полі. Вона мала рацію, ми самі заледве зводимо кінці з кінцями. Переговоривши по цьому питанню з братом, зрозумів, що його проблеми старих не хвилюють. І що ж тепер робити мені, покинути їх напризволяще? Але якщо допомагатиму, тоді вдома чекатимуть скандали з Поліною.

КІНЕЦЬ.