З чоловіком ми одружені майже 10 років. Наші мами разом працювали в одному цеху. Ми дружили сім’ями, жили в одному районі за 10 хвилин пішки одне від одного.

Незабаром я переїхала в інший район у будинок бабусі. Так сталося, що моя майбутня свекруха продала квартиру і переїхала до того району, де я живу. Майбутній чоловік жив у іншому місті.

У чоловіка ще чотири сестри, він старший. Я часто ходила до майбутньої мами в гості, спілкувалися, потім приїхав додому її син. Ми почали разом працювати, часто спілкуватись. Доопрацювалися до шлюбу.

Пам’ятаю, як зараз. Ми одружилися, і наступного дня я дзвоню мамі чоловіка і чую, як сестра чоловіка каже: «мамо, невісточка дзвонить, так?». Говорить це з гумором, жартома. Відповідь мами таким суворим тоном: «Не невісточка, а доня! Ще раз почую, нарікай на себе».

Знаєте, зі своєю другою мамою (свекрухою ну ніяк не повертається язик назвати) були чудові стосунки. Вона жодного разу за все своє життя не запитала чи чистому одязі її синок ходить, а що я готувала, а чи не голодний він. Це зазвичай питає моя мами.

Вона дбає, щоб мій чоловік не був голодний, щоб відпочивав добре, бо він тяжко працює. А друга мама тільки про одне мріяла — щоб я любила її та її сина, а побут це вже другорядна справа для неї.

Вона могла мені дзвонити багато разів на день. То їй було нудно, то дізнатися як у мене справи, то допомогти вгадати слово в кросворді, то просто поговорити, а то спитати поради.

Я іноді своїй мамі не могла багато розповісти і запитати пораду, як з цим ділилася зі своєю другою мамою. Їй було 60 років, як її не стало. Це сталося раптово. Просто заснула та затихла. Відійшла до Бога уві сні.

Чоловік у цей час їхав поїздом (проводжав друга). О першій годині ночі зателефонувала сестра чоловіка. Я робила все на автоматі. Зателефонувала до швидкої запитати, що робити. Вночі йшла до них і боялася бродячих собак. Приватний сектор, а їх у нас багато. Немає зв’язку з чоловіком. Все взяла до своїх рук.

У мене одне запитання: “Як мені відпустити її?” Пройшло багато років. А мені її не вистачає. Живу нормальним життям, з чоловіком у нас все чудово. Кохання тільки міцніше з роками, він досі іноді запрошує на побачення, щоб звільнити мене від кухні та повечеряти у кафе.

Але як приходимо до його сестер, то іноді мене накриває. Намагаюся триматися, але дивлюсь і згадую, ось тут мама спала, тут сиділа, а як ми шашлики на її іменини робили.

Мені дуже не вистачає її. І якщо якісь проблеми, так і думаю: «була б матуся жива, миттю хмари розвіяла б». Може, у когось є схожий випадок? Як ви відпускали людину?

КІНЕЦЬ.