Коли Віра запрошувала Катерину в гості, вона плекала надію повернути втрачену дружбу, а не розтрощити життя і кар’єру єдиного сина. Хто б міг подумати, що старі стежки можуть привести до таких несподіваних поворотів!

З Катериною вони були нерозлучні, мов дві ластівочки: ділили одну кімнату в гуртожитку, коли гризли граніт науки, і за п’ять років навчання стали майже сестрами.

А потім Катерина познайомилася з Дмитром, від якого Віра просто втратила голову. Вона була впевнена, що Дмитро – це її друга половинка, її доля, а Катерині він зовсім не пасує.

Катерина ж була натурою творчою, волелюбною, наче вітер у полі, а Дмитро – серйозний і сімейний, він і не приховував, що шукає дружину, з якою будуватиме міцну родину. Віра теж прагнула заміжжя і дітей, а не мандрувати світом, як Катерина.

І ось, коли Катерина поїхала в чергову свою подорож, здається, кільцювати якихось дивовижних птахів на березі океану, Віра і Дмитро зблизилися, мов дві річки, що зливаються в одну. До повернення Катерини Віра вже чекала дитинку і думала, що подруга зрозуміє й простить.

— Ми не винні, що закохалися одне в одного, — запевняв її Дмитро, наче відмахуючись від провини. — Не треба було від’їжджати так надовго.

Катерина не пробачила ні Дмитра, ні подругу. Вона не вимовила ані слова: просто зібрала свої речі й поїхала. І вони не спілкувалися довгих двадцять років, наче між ними виросла непрохідна стіна. Аж поки Віра випадково не знайшла сторінку Катерини в соціальних мережах.

Кілька місяців вона спостерігала за нею здалеку, а в той день, коли Катерина виклала фото ліхтаря в оточенні передгрозових хмар і написала: «це кінець», Віра кинула їй заявку в друзі.

Вона не сподівалася, що колишня подруга прийме заявку, а тим паче напише, але Катерина таки написала.

Виявилося, що вона щойно розлучилася з чоловіком, втратила всі свої заощадження і самоповагу заодно. Жити їй було ніде, і Віра, згадавши давні часи, сказала:

— А приїжджай до нас у гості. Будинок великий, усе одно кімнати даремно пустують.

Катерина на той час перебралася до столиці, а Віра так і жила в рідній Білій Церкві.

З Дмитром вони розлучилися десять років тому: не таким вже й ідеальним він виявився, як здавалося на перший погляд. Їхній син Марко жив з Вірою і був її єдиною розрадою та гордістю.

Віра дуже хотіла доньку. Вона зовсім не знала, як виховувати хлопчиків, адже це зовсім інший світ.

— Це не твоя турбота, — казав Дмитро, — хлопчики – батьківська відповідальність.

Але в підсумку це виявилася саме Вірина турбота, бо після розлучення Дмитро віддалився від сина, мов від чужого. На щастя, Марко ріс не такий, як інші хлопці: йому і двох років не було, коли він побачив у гостях піаніно і просто закохався в нього, як у найцінніший скарб.

Музична школа, конкурси, вступ до консерваторії – таким було життя Марка і Віри.

Син ріс боязким, мрійливим юнаком, і Віра страшенно ним пишалася, плекаючи надію, що він стане великим музикантом, світилом мистецтва.

Катерина зовсім не змінилася за ці роки: все така ж вітряна, безтурботна і гучна, наче дзвіночок.

Вона порушила звичний уклад життя Віри з сином, але це було навіть приємно: немов свіжий вітер увірвався в їхній трохи затхлий і втомлений дім, принісши нове дихання.

— Ой, Вірко, як же я ображалася на тебе! — зізналася Катерина, наче скинула тягар з душі. — Мені здається, я нікого не любила так, як Дмитра.

— Нічого там було любити, — відповідала Віра. — Знала б ти, яким він виявився…

Вірі дуже хотілося повернути дружбу Катерини: попри всі їхні відмінності, за всі ці роки вона так і не зустріла такої подруги, з якою було б так само весело і спокійно, як з Катериною.

І Віра робила все можливе, наче розстеляла килим: розпитувала Катерину про її подорожі, захоплювалася її красою та ерудицією, ходила з нею на концерти, хоча не любила гучної музики, готова була слухати скарги Катерини з будь-якого приводу, як найвірніший слухач.

Кілька років Катерина подорожувала зі своїм цивільним чоловіком і вела з ним блог, з якого й заробляла гроші.

Після розлучення той забрав блог собі й виставив Катерину не в кращому світлі перед аудиторією, тому Катерина, по суті, втратила все, наче зникло з-під ніг. Марко уважно слухав усі їхні розмови і одного разу сказав:

— Катерино, якщо бажаєте, можете прийти на наш концерт.

Віра збиралася було сказати, що у Катерини з дитинства алергія на класичну музику, але подруга несподівано погодилася:

— А давай!

Виявилося, що та молода дівчина, до якої пішов її чоловік, була піаністкою. І після концерту Катерина заявила:

— Хочу навчитися грати на піаніно.

Марко сказав, що він із задоволенням навчить Катерину.

Якби Віра знала, чим закінчиться це навчання!

Спершу все було добре: Катерина стала веселою, перестала плакати і по колу розповідати, як несправедливо з нею вчинив колишній.

Марко теж змінився: став більш товариським, розмовним, наче квітка розкрилася. Віра переживала, що син росте замкнутим і ні з ким не спілкується, навіть близького друга у нього не було.

Потім раптом обидва, і Марко, і Катерина, стали тихими й мовчазними, мов ліс перед бурею. Віра списувала це на спеку, яка прийшла до міста, і нічого не помічала.

Одного разу вона повернулася додому раніше, і їй здалося, що нікого немає: так було тихо. Вона зазирнула в кімнату Катерини, але там було порожньо.

Тоді Віра пішла до Марка, і, відчинивши двері, застала цих двох за вельми недвозначним поцілунком.

— Ти збожеволіла! — кричала вона на подругу, наче левиця. — Це що, помста така, чи що? Ти думаєш, скільки йому років!

Катерина мовчала й дивилася в підлогу, наче винна учениця. Говорив, на диво, Марко.

— Мамо, не смій на неї кричати. Ми кохаємо одне одного.

— Кохаєте?

— Так.

— Та що ти можеш знати про кохання?

— Мамо, ти це серйозно?

Катерина того вечора з’їхала. І Віра сподівалася, що на цьому все закінчиться.

Вона спробувала поговорити з Марком, пояснити йому, що такі стосунки ні до чого доброго не приведуть, тим паче з Катериною, але той відмовлявся розмовляти, звинувачуючи Віру в снобізмі.

І став пропадати з дому. Віра стежила за ним, влаштовувала скандали, але закінчилося це тим, що Марко перестав ночувати вдома. А потім і зовсім заявив:

— Я думаю взяти академ.

— Що???

— Ми з Катериною хочемо поїхати в подорож.

Ось так Віра, намагаючись зробити добрий вчинок і повернути дружбу подруги, зламала життя свого сина.

— Ти думаєш, вона кохає тебе? Та вона твого батька кохала завжди! І досі кохає. Хоче, щоб він дізнався й оговтався. Ти просто схожий на нього зовні, та й годі.

Віра сподівалася, що ці її слова приведуть сина до тями. Але вийшло навпаки: він зібрав речі й пішов з дому до Катерини.

Віра писала їм обом, дзвонила, благала подругу не ламати життя хлопцеві, але все було марно. І тоді Віра вирішила: час кликати на допомогу Дмитра.

Цього разу вона не хотіла діяти навпростець. Вирішила, що потрібно підлаштувати зустріч Катерини і Дмитра, а там уже сподіватися на те, що все якось владнається.

А якщо не допоможе, тоді розповість Дмитру все як є і попросить допомогти.

Катерина ходила на йогу, Віра знала її розклад достеменно. Дмитра вона запросила на зустріч, начебто, поговорити про Марка.

— А по телефону не можна? — розсердився він.

— Я часто тебе про щось прошу?

— Гаразд…

На зустріч Віра спеціально запізнилася, наче грала свою роль. А коли під’їхала, побачила, що ці двоє стоять і розмовляють. Катерина сміялася і смикала пасмо волосся – вона завжди так робила, коли їй хтось подобався.

Віра зафільмувала їх на фото, але вирішила притримати козир у рукаві, до слушної нагоди. Коли Катерина побігла на йогу, Віра вийшла з машини, роблячи вигляд, що захекалася.

— Прости, запізнилася.

— Знаєш, кого я щойно зустрів?

— Кого?

Віра не знала, чи розповіла Катерина про неї і про Марка, і тому вирішила не квапити події.

— Катерину!

— Та ну?

— Серйозно. Сказала, що приїхала погостювати. Все така ж.

— Ясно…

— То про що ти хотіла поговорити?

— Я не знаю, що відбувається з Марком. Заявив, що візьме академ на рік.

— І що?

— А нічого! З музикою так не можна! Навіть місяць перерви – це страшний регрес, не кажучи вже про цілий рік.

— Ну й нехай. Мені завжди не подобалася вся ця музика.

— Ось, значить, як…

Розійшлися вони так ні про що й не домовившись. Але Віра сподівалася, що зерна впали в добрий ґрунт: Катерина захоче ще раз побачитися з Дмитром. А там…

Вона вичекала кілька днів, щоб напевно. І потім вже відправила фото синові. Сподівалася, що вони з Катериною посваряться, і він повернеться додому.

Насправді так і вийшло. Марко приїхав, але виглядав він так, що серце у Віри защеміло: ніколи вона не бачила сина таким нещасним.

— Гаразд, — сказав він.

— Ти мала рацію. Вона й справді робила це тільки через батька.

Віра думала, що тепер-то все буде добре. Але добре не було. Марко не просто взяв академ – він забрав документи з консерваторії.

— Ти при своєму розумі? — кричала Віра.

— Музика – це все твоє життя!

— Тепер уже ні, — відповів Марко.

Він сидів удома, нікуди не виходив, не стежив за собою. Віра злякалася і спробувала відвести його до лікаря, але Марко відмовлявся.

Незабаром вони дізналися, що Катерина і Дмитро разом їдуть на відпочинок. Після цього Марко взагалі перестав розмовляти, мов німий.

— Хлопчику мій, ну ти чого? — плакала Віра.

— Та не варта вона таких страждань!

Марко мовчав, замкнувшись у собі.

І Віра наважилася: написала Катерині.

«Прошу тебе, допоможи. Марку зовсім зле. Мені здається, у нього депресія».

Катерина не відповіла.

Тоді Віра написала:

«Прости мене. Я була неправа. Я завжди заздрила тобі: яка ти вільна, як тобі все одно на правила й умовності. Я б теж хотіла так, але не можу. Зрозумій, Марко – це все, що є у мене в житті. Я дуже за нього хвилююся. І я б звернулася по допомогу до Дмитра, але ти сама розумієш…».

«Добре, — відповіла Катерина. — Я спробую щось зробити».

Віра не знала, що Катерина зробила. Але через кілька днів Марко ожив, наче прокинувся від довгого сну. Потім поновився в консерваторії.

Знову став усміхатися. Віра раділа і дякувала подрузі. Вона не знала, що та сказала Марку, але головним був результат.

Коли Дмитро і Катерина повернулися з відпочинку, Марко зник.

Віра здогадувалася, де він і з ким, але не стала нічого питати і нічого говорити. Вона ніколи не зможе бути такою, як Катерина. Але зате зможе бути такою, як вона сама. Як?

Це Вірі тільки належить дізнатися, бо життя не стоїть на місці, і завжди є місце для нових відкриттів.