– Катя, у нас із батьком гроші скінчилися! Коли ти збираєшся приїхати?

– Запитала Ангеліна Михайлівна у дочки.

Такі дзвінки надходили щотижня. То гроші потрібні, то у квартирі щось ламається, то раптово щось потрібно привезти.

Сім’я перебралася у Київ двадцять років тому, коли Каті виповнилося десять років, а її старшій сестрі Світліні – вісімнадцять. Саме з цього часу Каті різко довелося подорослішати.

Батьки сестер завжди воліли проводити час у великих компаніях, і вести безтурботне життя, через що вдома їх часто не було. Відповідальність за будинок та молодшу сестру, лягала на Світлану.

Молодшій Каті теж довелося зарано стати самостійною. Вже в десять років вона навчилася готувати, прибирати, й доглядати розгульних батьків.

– Бабусі вже пів року, як не стало, тож тепер квартира в Києві наша, – сказала мати перед переїздом. – Ми переберемося у велике місто, а будинок тут продамо.

Бабусю по батьковій лінії сестри ніколи не бачили. Батьки жили далеко і контакт зі старенькою не підтримували. Як її не стало, батько успадкував квартиру, і вся родина перебралася в Київ.

Спочатку жили на гроші від продажу колишнього будинку, але цього вистачило лише на якийсь час. Ангеліна Михайлівна та Андрій Петрович витрачалися на розкішне життя у новому місті, не дбаючи про завтрашній день.

Коли заощадження закінчилися, батькові довелося шукати роботу. Мати ж щодня дорікала Світлані, що та не працює. Довелося дівчині під час навчання влаштуватися на пів дня, щоб допомогти сім’ї заробляти.

– Звідки в тебе ці туфлі?

– Кричала мати на Світлану, помітивши у неї нове взуття.

– У нас навіть на їжу не вистачає, а ти витрачаєш гроші на речі!

– На роботі вимагають мати акуратний вигляд, – заперечувала Світлана.

– Пів року ходила в недоносках, але мені дали зрозуміти, що потрібно дотримуватися дрес-коду. Інакше звільнять за неналежний зовнішній вигляд.

– Тоді знайди місце, де за цим не стежать! – Огризнулася мати.

Батько не затримувався на роботі через складний характер, а отримані гроші витрачали на себе, і на вечірки. Дочок виховували у страху, і не давали суперечити.

Світлана закінчила навчання, виросла на посаді, та стала добре заробляти. Зібравшись із духом, дівчина переїхала на орендоване житло, і забрала Катю із собою.

Скандали з матір’ю тепер відбувалися переважно телефоном, особливо, коли гроші добігали кінця.

Катю по суті виховала старша сестра. Коли молодша змогла самостійно заробляти, Світлана одружилася, і переїхала з чоловіком в Черкаси. Зараз у Каті теж своя сім’я, і ​​її батьки бачили онуків лише кілька разів за п’ять років.

– Катю, про таку дочку, як ти, можна тільки мріяти, – зауважила свекруха. – Але ж тебе виховала сестра, а не батьки, то чому ти виконуєш кожну їх забаганку?

– Чесно кажучи, нічого хорошого з дитинства і не згадати: тільки лайки, та сварки, – відповіла Катя. – Але совість не дозволяє їх ігнорувати.

– Твоя мама вже третій рік працює, батько приватним перевезенням займається, а все одно гроші в тебе просять. Просто припини давати, й з часом вони звикнуть.

– Ви їх погано знаєте, – з сумом у голосі відповіла Катя.

Свекруха Катерини, Ізабелла Аркадіївна, була на пенсії та допомагала з онуками, доки пара працювала. Вона співчувала невістці, але неодноразово радила припинити фінансову підтримку батьків.

Свекруха мала простору трикімнатну квартиру. Коли Катя з Дімою одружилися, вона запропонувала молодятам жити з нею, щоб не витрачати гроші на оренду.

Жили мирно, свекруха не втручалася в їхнє життя, якщо про допомогу її не просили. Тепер вона із задоволенням дбала про онуків.

У п’ятницю Катя повернулася з роботи, та побачила свою матір, яка сиділа на кухні разом із чоловіком та свекрухою. Вона подумала, що щось трапилося, бо батьки рідко відвідували її.

– Катю, ти завжди пізніше за всіх приходиш додому, у вас же діти! – зустріла її докором Ангеліна Михайлівна.

– Я ж працюю, – відповіла та.

– Ти прийшла просто так, чи щось трапилося?

– У нас біда, – сказала мати, заливаючись слізьми, і прикриваючи обличчя серветкою. – Батько потрапив в аварію, весь покалічений!

– Він у лікарні? Що лікарі кажуть?

– Кажуть, що на відновлення піде багато часу – у нього три переломи.

– Я завтра відвідаю його. Потрібно щось привезти?

– Приготуй домашню їжу, я весь день на роботі, й не встигаю готувати.

– Я приготую, – сказала свекруха.

– Не хвилюйся, Ангеліна, завтра привеземо їжу в лікарню.

Катя тепер регулярно їздила в лікарню, привозила їжу, та забирала брудну білизну, залишаючи чисту. Іноді її підміняла Ізабелла Аркадіївна, коли на роботі у невістки були аврали.

Андрій Петрович пробув у лікарні понад місяць, після чого його виписали додому на відновлення. Він погано ходив, і за ним був потрібен постійний догляд.

Мати працювала за графіком два через два, і Катя допомагала, приїжджаючи після роботи доглядати батька через день.

Проте, Ангеліна Михайлівна наполягала, щоб дочка взяла відпустку, та дбала про батька весь день. А потім вона заявила, що Катя повинна переїхати жити до них, щоб забезпечити цілодобовий догляд за Андрієм Петровичем, оскільки вона сама не справляється.

– Катю, якщо не переїдеш, я звернуся в суд. Утримуватимеш нас, як мила!

– У мене є сім’я, діти та робота – я не можу до вас переїхати!

Катя і так була виснажена постійним розв’язанням батьківських проблем. Тепер від неї вимагалося ще цілодобове обслуговування.

– Я одна працюю, а в тебе он стільки помічників, що вони не впораються без тебе? – Наполягала мати.

Щодня Катя поверталася додому без сил, розуміючи, що мати не заспокоїться, доки не досягне свого.

Відновлення Андрія Петровича йшло погано, і все лягло на плечі молодшої дочки.

Готування, догляд за батьком, прибирання у квартирі – було тепер її турботою. Як і покупка продуктів щодня, адже мати зовсім припинила витрачати гроші на їжу, як тільки дочка почала приїжджати.

Батько лежав весь день і дивився телевізор, поки вона прибирала, та готувала. Якось вдома під час вечері Ізабелла Аркадіївна звернулася до невістки:

– Катю, мені треба тобі дещо показати. Будь ласка, не гнівайся, що я втручаюся, – почала вона, сподіваючись на розуміння, і додала. – Просто хотіла тобі допомогти.

Свекруха простягла свій телефон, на якому ввімкнула відео. На екрані батьки Каті виходили із дому під час денної прогулянки.

Батько рухався зі звичайною палицею замість милиць, і зовсім не виглядав прикутим до ліжка.

– Я приїхала вчора, – пояснювала свекруха далі, – хотіла дати тобі відпочити ввечері. Дивлюся, а вони спокійно ходять. Від шоку, ледве не присіла на асфальт!

– Ти казала, що він не може ходити, і їду в ліжко подаєш, ось я і не втрималася – зняла відео, і вирішила подивитися, куди вони попрямують.

– Пройшлися трохи, й попрямували в кафе. Не стала далі стежити, щоб мене не помітили.

– Сьогодні я теж з’їздив туди вдень, – приєднався Діма.

– Вони провели день так само.

– Не можу повірити!

Катю трясло від образи. Вона ніяк не могла збагнути, що її батьки обманювали, щоб менше напружуватися самим.

– Вона ж повинна працювати, а натомість вони при повному параді проводять час удвох. І батько видужує помітно, – продовжувала Катя з подивом і гіркотою. – А я рву жили, та розгрібаю за них справи! І ще гроші їм даю.

– Думаю, тобі настав час поговорити з матір’ю, і розставити всі крапки над «і», – Діма ніжно обійняв дружину. – Ти нам потрібна щасливою та бадьорою.

Хоча Катю мучило бажання відразу закотити матері скандал, вона вирішила заспокоїтися, та обміркувати все.

Вона взяла відпустку на роботі, й наступного дня попрямувала на завод, де працювала її мама. Там виявилося, що Ангеліна Михайлівна вже місяць перебуває у відпустці по догляду за чоловіком після аварії.

Катя пішла до батьків, щоб упіймати їх на вулиці під час прогулянки.

– Тату, ти зовсім видужав! – Вигукнула вона, коли батьки вийшли.

– Чому ти прийшла так рано? – Мати явно була здивована, і помітно нервувала. – Так, у нас радісна новина: батько з ранку почав ходити, от ми й вийшли прогулятися.

– Тебе навіть із роботи з цього приводу відпустили? – недовірливо спитала Катя.

– Так, подзвонила вранці, і мені дали вихідний, – зовсім не бентежачись, відповіла мати. – Потрібно активно рухатися, раз батько пішов на виправлення.

– Припини брехати, мамо! Я була на твоїй роботі та дізналася, що ти цілий місяць у відпустці. Ви просто вирішили відпочити моїм коштом!

– Ти що, стежила за мною? – Скипіла мати.

– Я констатую факт, мамо. Не треба вдавати з себе потерпілу, – Катя спокійно взяла себе в руки. – Забудьте про мою підтримку назавжди!

– Якщо на те пішло, йди в суд. Але ні грошей, ні допомоги, добровільно надавати я вам більше не буду!

Катя, скривджена та розчарована, не могла повірити, що її батьки пішли на обман, заради фінансової вигоди, та безплатної робочої сили. Вона ігнорувала дзвінки матері, та вирішила більше не допомагати їм матеріально.

Через тиждень, поки Катя була на роботі, до них завітала Ангеліна Михайлівна. Жінка чекала на кухні на повернення дочки.

– Навіщо ти прийшла?

– Запитала Катя.

– Тому, що ти не відповідаєш на мої дзвінки! І мені здається, тебе зовсім не хвилює, як ми з твоїм батьком живемо!

– Я ж відпустку взяла, щоб доглядати його, грошей немає навіть на продукти.

– Вийди з відпустки швидше, адже батько вже в змозі багато зробити сам.

– Ми не так тебе виховували, – злетіла Ангеліна Михайлівна. – Навіть шматка хліба пошкодувала для матері? Хочеш батьків голодом заморити?

Діма втрутився у розмову:

– Ангеліна Михайлівно, припиніть експлуатувати мою дружину! Вона і працює, і дбає про дітей – старший незабаром піде до школи.

– Можете приходити до нас обідати, наприклад. Або вечеряти. Це максимум, що ми можемо запропонувати вам!

Ангеліна Михайлівна зрозуміла, що матеріальної допомоги від доньки більше не дочекається. Вона не стала сперечатися і пішла.

У наступні місяці вона іноді дзвонила Каті, граючи на її почуттях, або погрожуючи судовими позовами. Але результату не досягла. У результаті спілкування з дочкою припинилося, як це колись сталося зі Світланою.

Про онуків Поліна Міхайлівна та Андрій Петрович немов забули, ( розповідь для сайту Це Еаsy) припинивши вітати їх зі святами. Навіщо витрачати гроші на малечу, коли можна їх прогуляти?

Свекруха, за фактом, залишилася для дітей єдиною бабусею, а для Каті – тією людиною, яку вона завжди мріяла бачити в ролі матері.

Катя не переймалася, бо в неї була чудова родина, люблячий чоловік. А батьки – Бог їм суддя! На віку, як на довгій ниві. І хто склянку води подасть в старості – це ще питання…

Життя, воно таке. Його потрібно жити по-людськи. Інакше результат можливий не на твою користь. Я слушно міркую?

Ставте вподобайки, висловлюйте свої думки в коментарях, щодо вчинків родичив.

КІНЕЦЬ.