Я завжди любила свого зятя так, ніби він був моїм рідним сином.

Він був працьовитим, чесним та щедрим хлопцем. Коли моя дочка і він одружилися, то переїхали до мене, і, зізнатися, спочатку я була не в захваті. Я погано знала Миколу і не хотіла, він став для мене тягарем.

Проте все виявилося зовсім навпаки. Зять вкладав кожну зароблену копійку до нашого будинку з Оксанкою. Збудував новий паркан, відремонтував дах – двір став невпізнанним.

Коли моя дочка дізналася, що ваrітна, Микола почав працювати ще старанніше. Він навіть поїхав на кілька місяців до Польщі, щоби підтримати нас фінансово.

Я не могла бути щасливішою зі своїм зятем. Думала, що так буде завжди, але все змінилося, коли почалися ці жа хливі події. Миколі більше не дозволяли виїжджати з країни, а знайти гідну роботу на батьківщині було неможливо.

Гроші, які він привіз із Польщі, закінчувалися, і я не знала, як нам вижити. Моя дочка була вагітна другою дитиною, що ще більше ускладнювало ситуацію.

Кілька місяців тому померла моя сватя. Миколі було важко, і ми намагалися підтримати його як могли.

Його мати залишила йому половину будинку, а друга половина дісталася Соломії – сестрі.

Очікувалося, що родичі Миколи куплять у нього частину будинку, і нам буде на що жити взимку.

Але Микола здивував усіх нас, коли відмовився від спадщини. Він не взяв у сестри жодної копійки, залишивши нас без засобів для існування.

Я була в люті. Я намагалася втрутитись, але Микола не хотів мене слухати.

Він сказав, що це не моя справа, і що він може заробити гроші сам. Я готова була розірвати його на шматки під час кожної зустрічі.

КІНЕЦЬ.