Ми з чоловіком будували новий будинок за гроші, які мама заробляла в Італії. Вона нам пообіцяла, що коли повернеться додому, залишиться жити в нашому старому будинку, а в новий пустить нас. Але рік тому все змінилося – без всяких пояснень мама перестала присилати нам гроші. А потім її рідна сестра, моя тітка Люба, розповіла, що коли мама останній раз була вдома, то почала зустрічатися з нашим односельчанином Ярославом. Він теж давно вдівець, от вони і вирішили зійтися і жити разом

Моя мама вже 15 років працює в Італії. Вона рано стала вдовою, то ж щоб трохи забутися і підзаробити, подалася з багатьма нашими жінками з села на заробітки. Тоді їй було 45 років, а зараз 60 і вона зібралася заміж. Я вважаю, що це просто зрада з боку матері! Вона не повинна була так поступати з нами.

Поки її не було, я вийшла заміж. Мама присилала гроші, а ми з чоловіком будували новий будинок. Нічого собі не брали, як інші діти, в яких мама в Італії на заробітках, все вкладали в будівництво.

Мама приїжджала у відпустку, тішилася, все їй подобалося. Будинок вийшов на славу – в два поверхи. Вона нам сказала, що коли повернеться додому, залишиться жити в нашому старому будинку, а в новий пустить нас.

Але рік тому все змінилося – без всяких пояснень мама перестала присилати нам гроші. Головне, ми ж з нею не сварилися, все було добре.

А потім її рідна сестра, моя тітка Люба, розповіла, що коли мама останній раз була вдома, то почала зустрічатися з нашим односельчанином Ярославом. Він теж давно вдівець, от вони і вирішили зійтися і жити разом.

Коли я зателефонувала мамі в Італію і запитала, чи це правда, мама підтвердила слова своєї сестри і просила її зрозуміти. А потім ошелешила нас, що вона з Ярославом збирається жити в своєму новому будинку.

Виходить, ми даремно старалися всі ці роки? Мій чоловік пропадав та тому будівництві лише для того, щоб зараз якийсь чужий дядько прийшов на все готове?

Звичайно, ми обурені, і своє незадоволення ми висказали мамі. А вона нічого і чути не хоче, каже, що горбатилася багато років і тепер хоче нарешті хоч на старість пожити як людина.

– Та ви не хвилюйтеся, – заспокоює нас мама. – І так колись все це вам залишиться. А поки я ще трохи поживу.

Ми категорично проти цього шлюбу, і досі не можемо з цим змиритися. Справа в тому, що у власності мами на сьогоднішній день – два будинки. А в її нареченого нічого немає, у нього троє дітей і купа онуків. Загалом, за спадкоємцями, якщо що, справа не встане.

Ну навіщо це мамі зараз, в її віці? Після Великодня вона приїде і вони з Ярославом розпишуться.

Хтось скаже – могла б і порадіти за маму. Але мені не до цього. Адже цілком може вийти так, що замість будинку в спадок я отримаю чужого по суті старого діда з купою проблем і його бідних родичів, які від свого шматка навряд чи відмовляться.

Невже так уже прямо потрібно це заміжжя в такому віці?

КІНЕЦЬ.