– Ой, не подобається мені твій балкон, звісно. Столик маленький, поснідати вже не вийде, та й взагалі нічого не видно. Краще б вікна в підлогу зробили, панорамні, – сказала Наталка, повільно попиваючи каву на балконі.

– Ми балкон робили не для сніданків, а щоб уранці було приємно прокинутися, та насолодитися видом природи. От і все, – відповіла Анжеліка.

– Ну, не продумано якось у вас. Ось квітів немає у будинку. Хіба це годиться? – продовжила сестра чоловіка.

– Квіти краще ростуть у саду, їм там явно краще. І взагалі, навіщо ти все це мені кажеш?

– Та я просто сказала. Поговорити вже ні про що не можна, – уїдливо підсумувала Наталя, й пішла.

Вона з чоловіком Гришею та сином Данилом уже два тижні гостювали в будинку Анжеліки та Петра, і почували себе цілком комфортно.

Наталя на всю господарювала на кухні, так, що серед тижня доводилося додатково замовляти прибирання у клінінгової служби.

Анжеліка була добряче вимотана непроханими гостями. Гриша зазнав банкрутства в бізнесі, йому довелося продати квартиру, щоб покрити борги.

Нині він у сильній депресії, і не може вийти на роботу. Наташа, як не працювала, так і не збиралася починати, хоча їхній син Данило вже підріс, і цього року мав піти до школи.

Для Анжеліки їхні стосунки здавалися дуже дивними. Яка ж підтримка, емпатія, відповідальність зрештою? Мабуть, для Наталки це було неприйнятним.

Анжеліка вже сім років успішно веде бізнес, який і допоміг їй відбудувати такий прекрасний будинок. Ділянка знаходилася в межах міста, але ближче до околиці, де повітря було набагато чистіше, а природа більш насиченою.

Коли дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком, вона орендувала маленьке приміщення в торговому центрі. Усім займалася сама.

І продавчинею працювала, і бухгалтером, усі питання доводилося вирішувати самостійно. Грошей тоді не було, а великі кредити брати було страшно. Це зараз Анжеліка бере великі суми, та повертає гроші за пару місяців.

Зараз подібні магазини називають шоурумом, а раніше були просто магазинчики з модним та недорогим одягом. Згодом справи Анжеліки пішли вгору.

Вона уклала договори з кількома постачальниками одягу, особисто вибирала всі моделі, і відкрила кілька магазинів у великих торгових центрах, із великим потоком людей.

Це не якийсь неймовірний бізнес, але він приносить гроші, а більшого для Анжеліки й не потрібно. Вона завжди хотіла вигадати щось своє, щоб не залежати від чужої думки.

З чоловіком їй пощастило. Петро був чудовим фахівцем в IT-сфері та заробляв непогано. В обох була мрія про власний будинок, а не задушливу квартиру в будинку-мурашнику.

Тому вони вирішили будувати. При цьому Петро завжди намагався допомагати рідним, переказуючи батькам гроші щомісяця.

Ніхто й близьких до ладу не знав, скільки заробляють Анжеліка та Петро, ​​але завжди думали, що багато, і тому заздрили. Особливо судити за очі любила свекруха Ганна Олексіївна.

Скільки вона всього вигадувала, та розносила по знайомих, навіть порахувати не можна. Але невістку це не лякало, бо у неї було багато справ і турбот, крім того, щоб думати про матір чоловіка, яка не знала чим себе розважити.

Хоча, і сам Петро, ​​і його дружина часто рекомендували Ганні Олексіївні, хоча б почати ходити в басейн, або зайнятися якимось легким спортом.

Крім того, що жінка безвилазно сиділа вдома, так ще й знаходила собі хобі, які не потребують фізичних навантажень, таких, як вишивка та в’язання.

Потім скаржилася, то болить, це болить. Анжеліка пропонувала свекрусі пройти курс масажу, та й тут відмова. Загалом, молоді люди зрозуміли, що все марно, і припинили пропонувати свою допомогу, окрім фінансової.

Ганна Олексіївна потай переказувала частину грошей від Петра його сестрі. Мовляв, нічого страшного, треба ділитися, коли сам вибився в люди. Син і не підозрював про це до того випадку, коли сестрі з її сім’єю стало ніде жити.

– Братику, ти ж і так грошей нам щомісяця переказував. Може, просто купиш мені квартиру? – Заявила тоді Наталка.

Ох і скандал тоді був. У результаті, Анжеліка та Петро вирішили їм допомогти, і пустили родичів пожити ненадовго. Вони домовилися, що місяця буде достатньо. Перший тиждень пройшов гладко, але з другого Наталю, як підмінили.

Вона розклала свої речі не лише в тій кімнаті, яку їм відвели господарі, а й у всьому будинку. Її косметика, речі, білизна – валялися скрізь.

Анжеліка зверталася до чоловіка, щоб якось вплинув на сестру, але цього вистачало тільки на день, а потім усе поверталося на круги свої. За Наталкою вторити її поведінці почав чоловік та син.

Добре, що Анжеліка часто була відсутня вдома, інакше вона вигнала б зухвалу сімейку вже в перший тиждень їх перебування.

Гриша, давлячи на жалість і посилаючись на важкі часи, відмовлявся вкладати гроші на продукти. Як то кажуть, жили на всьому готовенькому.

При цьому часто було так, що Наталя висловлювала невдоволення тим, які продукти замовляла Анжеліка. Вона чомусь думала, що брат їсть виключно ікру та морепродукти, а не котлети з макаронами.

– Слухай, Наталко, вистачить одягатися вдома, ніби ти на бал збираєшся. Ти не Попелюшка, а в нас не палац. Тут можна й скромніше одягатися,- сказав Петро якось за вечерею сестрі.

– Ти мені пропонуєш ходити, як твоя благовірна? У простенькому сарафані, чи шортах із футболкою? – з неприязню відповіла братові Наталя.

Анжеліка тільки закотила очі й продовжила вечеряти, але настрій був зіпсований. “Якби вона знала скільки такий сарафан коштує, заговорила б по-іншому”, – думала молода жінка про себе.

Весь цей химерний одяг Наталі був покритий нальотом дешевизни. Вона була такою людиною, що навіть, якщо нарядити її у щось дійсно варте, то вона це так обіграє, і все одно виглядатиме дешевою.

Анжеліка це чудово розуміла, яких тільки покупців не було в її магазинах. А подібних скандальних дамочок було достатньо.

Хоча сам будинок був повністю готовий, Анжелі ніколи не вистачало часу на ландшафтний дизайн. Десь біля входу хаотично були посаджені улюблені нею троянди, й більше нічого. Далі тільки газон, та дві яблуні, які вже росли на ділянці в момент купівлі землі.

Якось увечері, відчинивши хвіртку, Анжеліка ахнула: земля в кількох місцях була перекопана, газон зіпсований, і виднілися лунки. Дівчина була у нестямі від люті. Вбігши до будинку, вона закричала:

– Хто це зробив? Хто перекопав ділянку?

– Ну, я це зробила. Я! Що зроблено, те зроблено. Ти вже нічого не зміниш, – з почуттям повного задоволення промовила Наталя, яка вийшла в коридор у напівпрозорому короткому халатику.

– По-перше, одягнися. Ти маєш вигляд, як… – Анжеліка затнулась, щоб не наговорити зайвого. – А по-друге, у нас не буде городу. На ділянці будуть лише квіти та дерева.

– Та що ти кажеш? Я поговорю з Петром, і ти швиденько зміниш своє рішення. Ми ще й дитячий майданчик для Данила збудуємо. Вчора я подала документи до найближчої школи, – хитро примружившись сказала вона.

Анжеліка спочатку почервоніла, потім зблідла, а потім промовила:
– Ви збираєтесь тут жити?

– Так, а що? Іти нам все одно нікуди. Та й мама так вважає. Якщо ви досягли успіху, то поділіться нажитим. Погано бути такими жадібними.

– Чудово ти вигадала! Я поговорю з чоловіком обов’язково, – почала говорити Анжеліка, але її перебив Петро.

– Не треба нічого говорити. Я і з двору все чудово чув, – звернувся він до дружини, а потім продовжив.

– Наталко, я до вас із мамою завжди дуже добре ставився, але, мені здається, це вже перебір. Ми запропонували вам пожити у нас тимчасово, а ти розмріялася про щось більше.

– Та й твій чоловік не надто поспішає шукати нові заробітки, йому чудово лежати весь день на шезлонгу, і попивати пінне.

– Я Гришу тверезим жодного разу не бачив за весь цей час. Давайте, збирайте речі й на вихід. І, якщо дізнаюся, що мати знову тобі гроші пересилає, перестану взагалі допомагати.

– Можеш їй так і передати. А ще, на наостанок – вигляд у тебе й справді, як у легковажної жінки. Подумай про свій образ, в тебе син підростає.

З того часу Наталя з родиною переїхали на орендовану квартиру. У Гриші одразу знайшлися сили та амбіції для нових звершень.

Єдине – Наталка зовсім не змінилася, так і думає, що всі їй винні. Ще б пак, адже вона з дитинства була маленькою милою Наталочкою, а Петро був завжди Петро – ​​подай, принеси. Ось і вийшло так, що один досяг цілей, а інша – їх ніколи не ставила.

КІНЕЦЬ.