Майже кожних вихідних я встаю, наводжу лад удома і іду займатись тим самим у квартирі сина та невістки. Я бачила, що сім’я ще дуже молода і, можливо, всього ще не вміють. Тому і поспішала допомогти тим, чим можу. Прибирала, готувала щось їсти, бавилась із внуком.

От і на цю суботу плани були приблизно такі самі. З сином та невісткою ми випили по горнятку кави, поїли цукерочок, тоді подружжя пішло у торговий центр, а я залишилась із їхнім сином.

Перед тим, як іти до внука, я вирішила зайти до ванної кімнати та помити руки. От під час цього мені і втрапила на очі жовтизна ванни. Я вирішила, що діти геть не мають часу за всім слідкувати, тому і прийнялась допомогти у цій справі. Менше ніж за годину вся ванна кімната сяяла.

Задоволена я пішла до дитячої кімнати. Мені хотілось, щоб діти швидше прийшли та похвалили мене за допомогу. Але сталось зовсім  не так, як я собі вигадала.

Коли невістка зайшла до ванни, то одразу почала фиркати та показувати своє невдоволення. Вона сказала, що за нею нічого перемивати не треба і вона сама свій час розподілить і помиє.

Цього крику я ніяк не зрозуміла. Хіба я зробила щось погане? Коли я була в такому віці і мені допомагала свекруха, то я тільки раділа.

Хто ж тоді допоможе, якщо не рідна людина? Тим паче я розумію, скільки на її плечі зараз звалилось. Самій це все робити, то можна зійти з розуму.

Ось на цьому слові ми і розпрощались. Думаю, більше мене у гості ніхто не покличе.

КІНЕЦЬ.