Мені звичайно, не хочеться, але я збираю речі і їду з малим до мами. Бо поки я вчора з дитиною гуляла, зовиця з чоловіком і двома дітьми зайняли нашу кімнату. Чоловік сказав, що ми можемо і в кухні пожити, на великому дивані, свекруха цілу лекцію мені прочитала.

Вітаю, дорогі читачі цього сайту! Хочу поділитися своєю історією і почути думки збоку. Як би вчинили ви?

Заміж я не поспішала, натомість після університету поїхала працювати за контрактом в Німеччину. За 7 років заробила собі на квартиру, яку і придбала в Полтаві, коли повернулася.

Якраз в той період познайомилась з Ромою, закрутилося, обом вже за тридцять – куди тягти? Вирішили розписатися і жити разом, будувати сім’ю.

Моя квартира – велика, але однокімнатна в новобудові, тому заїхати в неї одразу не було можливості. А хотілося, звичайно, по швидше.

Ось тоді мама чоловіка і запропонувала дати нам на ремонт свої збереження – гроші від продажу батьківських хат у селах.

Словом, моя свекруха дала нам гроші на ремонт, сказала, що віддавати не потрібно – це ж для її сина і онука, якого я вже чекала.

Моя мама нам дуже допомагає з дитиною, але фінансово не може – у неї давно проблеми зі здоров’ям і вона багато років не працює і дуже скромно живе з маленькою пенсію.

Отже, жили ми собі і турбот не мали, але вони нас знайшли. Приїхали жити в наше місто сестра чоловіка з двома дітьми.

Свекруха моя доглядає свою стареньку матір, яка живе з нею, тому в квартирі Романової матері місця для ще одної повноцінної сім’ї не має.

Зовиця не працює, бо в декреті, в зять Максим ще не знайшов нормальну роботу, отримує якісь копійки.

От ми їх і приймаємо. Поселили на кухні – вона у нас студія, досить простора і зі спальним місцем. Але всім все одно затісно і незручно.

Я думала це тимчасово, але затягнулося на рік. Та ще й он що вони втнули – поки нас не було вдома, я вчора з дитиною гуляла, а Росу був на роботі- зовиця з чоловіком і двома дітьми зайняли нашу кімнату.

Я прийшла- мене поставили перед фактом, що їм з малою дитиною і 5 річною старшою на кухні вже ніяк. У мене просто немає слів.

Далі – більше. Чоловік сказав, що ми можемо і в кухні пожити, на великому дивані, а свекруха цілу лекцію мені прочитала, адже квартира хоч і моя, та свекруха дала гроші на ремонт, сказала, що віддавати не потрібно – це ж для її сина і онука.

Але я маю потерпіти і змиритися з тим, що у моїй спальні – родичі. Ну занадто це вже навіть для мене.

Сцен не буде. Мені звичайно, не хочеться, але я збираю речі і їду з малим до мами. І поки родина зовиці у нас – я додому не поїду.

А Роман мій нехай думає, хто йому важливіший і потрібніший. Дуже сподіваюся, що все ж таки ми з сином. Інакше через деякий час із нікого там в моєму житлі не буде.

А от як поставиться до всієї цієї ситуації моя мама – я ще не знаю. Всім добра і чекаю ваших слів і думок!

Джерело