Я завжди вважала, що надмірна жадібність – це негативна риса характеру. Однак я ніколи не думала, що виявлюся пов’язаною з кимось, хто уособлює цю рису характеру.

Мова про мого чоловіка Андрія. Спочатку його ощадливість не впадала у очі.

На нашому першому побаченні не було навіть найпростіших жестів уваги, таких як квіти або чашка кави: натомість він запропонував прогулятися у прилеглому парку , щоб уникнути транспортних витрат. Погода була дуже холодною, що робило це заняття вкрай некомфортним.

Якось ми вирушили за покупками, віддавши перевагу переповненому безкоштовному автобусу таксі, що виявилося втомливою подорожжю.

Вибір Андрієм дешевого светра замість більш дорогих та якісних варіантів вже чіткіше натякав на його ощадливість. Спочатку я розглядала це як позитивну рису, тим більше, що він був фінансово незалежний , на відміну від своїх однолітків, які покладалися на фінансову підтримку своїх батьків.

Однак ця ощадливість незабаром проявилася як надмірна жадібність , яка стала особливо очевидною під час нашого скромного весілля та подальшого спільного життя.

Наш загальний бюджет означав, що я більше не могла вільно витрачати гроші, хоча завжди була практичною у покупках. Після заміжжя я повністю припинила ходити магазинами за одягом – навіть за предметами першої необхідності.

Ситуація погіршала після народження нашої доньки. Андрій, єдиний годувальник під час моєї декретної відпустки, часто критикував мої звички “витрачати” гроші.

Якось це призвело до серйозної сварки, кульмінацією якої стали розмови про розлучення. Коли Андрій пішов з дому, то забрав не лише наші заощадження на чорний день, а й предмети домашнього вжитку, залишивши по собі лише гіркий осад у моєму серці.

Возз’єднавшись через рік лише заради нашої доньки, я зрозуміла, що Андрій не змінився.

Його скупість продовжувала викликати конфлікти навіть через такі незначні покупки, як новий капелюх. Тепер, розмірковуючи про наше спільне майбутнє, я запитую себе: чи варто продовжувати ці відносини?