У мами всю дорогу світлом у віконці був брат. На нього покладалися надії, в нього вкладалися гроші та сили, а дочки в мами були за принципом вийдуть заміж і нехай чоловік опіку на себе бере. Квартиру мама свого часу переписала на брата, адже він мав її утримувати до труни, але щось не склалося зі змістом.

У наших батьків було троє дітей – я найстарша, брат Єгор молодший за мене на чотири роки, а сестра Маринка на десять років. Поки був живий батько, ми всі отримували свою порцію уваги й турботи, а потім його не стало, ресурси мами були обмежені, тому вона вирішила зосередитися на вихованні сина, призначивши його своєю надією та опорою.

До репетиторів ходив лише брат, адже за маминою логікою для дівчаток навчання не таке потрібне.

– Я взагалі не розумію, навіщо дівчаткам вчитися. Ви потім заміж повиходите, дітей народжуєте, будете домом займатися. Потрібна вам буде та алгебра та хімія, – фиркала мама на мої прохання і мені якось допомогти з навчанням.

Мене не влаштовувала намальована мамою картина. Я бачила, куди вона дійшла зі своїми міркуваннями – тата не стало, грошей одразу значно менше, бо мама ніколи не працювала. Якби не всебічна допомога бабусь та дідусів, ми б скотилися в злидні.

Брату сплатили навчання у виші, адже йому потрібен старт у житті. Я ж ще після дев’ятого класу пішла до коледжу, розуміючи, що на вишку я поки не потягну, а платити за навчання мама мені просто не стане. Влаштувалася на підробіток, намагалася займатися молодшою сестрою, до якої мамі майже не було справи.

Коли брат вивчився, вирішив, що хоче відкрити свій бізнес. Мама його всебічно підтримувала, навіть готова була взяти кредит заради сина, але їй не дали, доходи не ті. Я на той час вже одружилася, мені було двадцять сім років, ми з чоловіком збиралися брати кредит на квартиру.

Мама наполягала, щоб кредит для брата я оформила на себе, мені вже не відмовлять, але я навіть пробувати не стала. Скільки б мама не звеличувала Єгора, він був лінивою і недалекоглядною людиною, тому взяти для нього кредит – це накинути ярмо на власну шию.

Брат та мама на мене дуже образилися, але мене вони не дуже цікавили. Я на той момент переживала за сестру, яка складала вступні іспити до вишу. Поки мама бігала банками, намагаючись оформити кредит, я з сестрою їздила до Києва, щоб вона могла спробувати щастя при вступі туди, куди хоче.

Оплачувала поїздку теж я, адже мати зайвих грошей не мала. У всіх все склалося добре – Маринка вступила до вишу, мама взяла для Єгора кредит, він почав будувати якийсь бізнес зі своїми друзями. Наше з чоловіком життя теж йшло помалу, ми все-таки змогли взяти квартиру в кредит.

Перший час у брата справи справді йшли в гору, а мама світилася від щастя – не прогадала, син її не підвів. Саме тоді вона і сповістила нас про своє рішення відписати свою трикімнатну виключно братові.

– Він мене утримуватиме в старості, тому все по-чесному, хто батьків доходить, той і спадщину отримує, – відрізала мама.

Я від неї нічого іншого й не чекала. Дивно було б, якби вона вчинила по-іншому після того, як всю дорогу тільки в синочка і вкладала. Маринка теж сприйняла цю інформацію як належне, вона взагалі не планувала повертатися до рідного міста після навчання.

Справи у Єгора йшли в гору десь пів року, а потім все різко закінчилося, не знаю з якої причини. Щоб реанімувати свій бізнес, брат умовив маму продати її трикімнатку квартиру, та купити двокімнатну, а різницю віддати йому для бізнесу. Типу, це все одно його спадок, тому яка різниця, коли він почне його отримувати.

Мама погодилася, пішла на цю сумнівну авантюру, дала Єгорові грошей, потім ще кредит взяла на його прохання в якійсь конторі. Але бізнес чомусь так і не реанімувався. Брат осів вдома у мами, влаштувався на роботу в офіс, отримує копійки, які повністю йдуть на погашення кредиту. Квартиру, до речі, мама при покупці оформила на брата і себе, тож ще невідомо, чим відгукнеться це її рішення.

Жити їм некомфортно, мама вже звикла до іншого рівня життя. Тут вона й згадала, що має дві дочки, яких вона годувала, ночей недосипала, а вони тепер за це повинні її забезпечувати на старості років. Тільки до старості їй ще жити й жити, а у нас із сестрою грошей немає їй допомагати.

Маринка будує своє життя з нуля в Києві, а ми з чоловіком платимо кредит за квартиру та чекаємо на дитину. Грошей на те, щоб утримувати маму та брата, у нас просто немає. Та і якби вони були в мене, я швидше за все відмовила б, бо це було б чесно. У брата інвестували – нехай брат і відпрацьовує. А за маминими словами, доньки – це відрізана скибка. Тож дуже дивно зараз виглядають її вимоги згадати про дочірній обов’язок.

Я зіткнувся з невідомою істотою, якщо так можна це сказати. Сталося це на дачі, днем, коли вирішив один сходити в ліс, не знаю чому мені так захотілося туди йти, адже

Привіт, я Марта і я хочу розповісти Вам про моє перше шалене кохання! Його звали Олександром, він був дуже гарний, стильний, романтичний і головне дуже класно залицявся до мене. Але

Я вже 4 місяці зустрічаюся із хлопцем. Я його люблю, і він мене теж. Перші два місяці все було чудово, спілкувалися, зустрічалися, нам було добре разом, будували плани на майбутні.