Скажу чесно: я думала, що в сорок дев’ять років моя душа хіба що здригнеться від запаху свіжої смачної випічки чи дитячого сміху, але точно не від знайомства з людиною, в моєму випадку з Олегом.

Усе життя я звикла йти рівною дорогою — без пригод та різких поворотів.

Та ось з’явився Олег, і ніби хтось різко вмикнув світло в несвітлій кімнаті, де я роками сиділа сама, адже надії більше не мала на те, що зможу влаштувати своє особисте життя.

І що тепер? Знову розквітати чи залишити все, як є, адже мені пізно будувати своє особисте жіноче щастя?

Справа в тому, що моє життя ніколи не відрізнялося особливими позитивними поворотами, але цього разу доля підкинула мені такий сюрприз, що я зупинилася, як вкопана, на життєвому роздоріжжі.

Мені вже сорок дев’ять, вважаю вже себе немолодою жінкою, і я щиро вірила, що щирі почуття залишилися в далекому минулому.

Що вже мені, немолодій жінці, чекати від цього? Але, як виявилося, життя вміє дивувати.

Рік тому, немов з нізвідки, у моєму житті з’явився Олег.

Коли він почав приділяти мені увагу, я відчула, як скинула з себе років десять, не менше, наче я розквітла і знову стала радіти життю.

Це було неймовірно!

До нього мої дні тягнулися повільно й одноманітно. Вісім років розлучення минули в рутині, без натяку на серйозні стосунки, я вже й втратила надію на те, що в мене все покращиться скоро.

Моя домівка — це мій тихий притулок, який я ділю зі своєю донькою Софією, її чоловіком Олексієм та моїми двома улюбленими онуками, маленькою Даринкою та бешкетником Андрійком.

Весь мій вільний час, що залишався після роботи, я присвячувала їм: ігри в парку, читання казок перед сном, приготування улюблених страв.

Іноді мені вдавалося вирватися на каву з моїми давніми подругами, Катериною та Оленою, але це були поодинокі випадки.

Загалом, моє життя було дуже буденним, передбачуваним, спокійним. Я вважала, що воно завжди буде таким і моє життя має крутитися лише навколо доньки, онуків та зятя, зрозуміло.

Я вже давно відмовилася від думки знову вийти заміж. Ця ідея здавалася мені такою ж нереальною, як політ на Місяць.

Але знайомство з Олегом перевернуло все в моєму житті.

Воно просто заграло такими яскравими барвами, про які я й мріяти не могла. Я знову відчула себе справжньою, красивою, сповненою енергії.

Олег – це чоловік з великої літери.

Він не втомлюється дивувати мене: то несподіваний букет польових квітів, то маленький, але такий милий подарунок, що зігріває душу.

Він запрошує мене в кіно, на прогулянки, у нові, незвідані мною місця.

Пам’ятаю, як він вперше повів мене до театру. Я сиділа в залі, затамувавши подих, і думала:

«Невже це відбувається зі мною? Невже мені, у мої сорок дев’ять, дарований такий шанс?»

Одним словом, у будь-якому віці можна жити цікаво, якщо поруч з тобою є правильна, чудова людина.

Олег старший за мене на три роки. Він теж пережив розлучення, і його дорослі діти, син та донька, вже давно живуть своїм життям, окремо від нього.

І ось, нещодавно, він зробив мені пропозицію, яка, буду говорити правду, дуже порадувала мене.

Він запропонував мені жити разом.

Я була на сьомому небі від щастя! Моє серце співало, а в голові роїлися мрії про спільне майбутнє.

Він готовий на такий серйозний крок, і це так багато значить для мене, адже мої почуття до нього такі ж щирі та сильні.

Але, попри всю радість, у моїй голові одразу виникло безліч питань, які почали мене непокоїти.

І перше, що спало на думку – це його житлові умови.

Справа в тому, що Олег досі живе зі своєю мамою.

Я розумію, що це може бути пов’язано з тим, що вона вже літня, і йому важливо піклуватися про неї, коли буде жити окремо. Але це викликає у мене певні побоювання.

Моя найбільша недовіра полягає в тому, що я розумію, що в моєму житті з’явиться ще одна доросла людина, можливо, яку б не хотіла я сама бачити в своєму житті.

Як це часто буває, коли дорослий син живе з мамою, вона, як правило, бере на себе всі домашні клопоти.

Олег, думаю, звик, що його мама готує, прибирає, дбає про затишок. А це означає, що, можливо, він не звик до самостійного ведення господарства.

І найголовніше: я сумніваюся, що зможу ужитися в одному будинку з його мамою, моєю майбутньою свекрухою.

Адже там вона господиня, і це її територія, її правила. Ми з нею ще навіть не знайомі, але мій минулий досвід стосунків зі свекрухою викликає у мене неабияке занепокоєння.

Якось я поділилася своїми хвилюваннями з Олегом. Ми сиділи в затишній кав’ярні.

— Олег, — почала я, обережно підбираючи слова, — ти ж знаєш, як я добре ставлюся до тебе і як сильно я хочу бути з тобою. Твоя пропозиція означає для мене дуже багато.

Він ніжно потиснув мою руку і подивився мені прямо в очі.

— Я знаю, люба. І я так само сильно хочу, щоб ми були разом.

— Але є дещо, що мене дуже турбує, — продовжила я, намагаючись зберегти спокій.

— Ти ж знаєш, що я живу зі своєю донькою та онуками, а ти з мамою. Ми ж маємо десь жити з тобою.

Я завагалася, шукаючи потрібні слова.

— Боюся, що мені буде важко ужитися з твоєю мамою. Ти ж знаєш, мій минулий досвід зі свекрухою був непростим.

Олег уважно слухав, киваючи головою.

— Я розумію твої побоювання, — сказав він, його голос був спокійним і розважливим. — Але ж моя мама зовсім інша людина. І я впевнений, що ви знайдете спільну мову.

— А як щодо твого побуту? — запитала я, вирішивши бути відвертою до кінця. — Ти звик, що за тобою доглядають? Я хвилююся, що ти несамостійний.

Олег посміхнувся.

— Люба, я доросла людина. Звісно, моя мама багато чого робить для мене, але це не означає, що я зовсім несамостійний. Я вмію готувати, і прибирати, якщо треба.

Просто раніше не було особливої потреби робити це постійно. Але заради тебе я готовий навчитися всьому, що тобі потрібно. Нам просто немає де більше жити, крім того, як в мене, але й там моя мама живе.

Його слова трохи заспокоїли мене, але сумніви все ще залишалися.

Справа в тому, що мати мого колишнього чоловіка мене не особливо любила. Наші стосунки завжди були недобрими.

Ми постійно стикалися з непорозуміннями на побутовому ґрунті. Вона постійно мною незадоволена була, що б я не робила – все не те і не так.

Я за своїм характером людина творча.

Я маю підробіток онлайн, пишу різні статті. Мені для роботи потрібні особливі умови, а точніше, особлива атмосфера. Я люблю багато писати.

Коли до мене приходить натхнення, я люблю спокій. Я можу годинами, цілодобово безперервно не відходити від комп’ютера, забуваючи про все на світі

Адже поки є та хвиля, її потрібно ловити, записувати кожну думку, кожне слово, що з’являється в думках.

І в такі періоди мені абсолютно все одно: чи чисто в будинку, чи помитий посуд, чи є що поїсти.

Я повністю занурююсь у свій творчий процес.

Звісно, матері мого колишнього чоловіка це дуже не подобалося. Вона починала вичитувати мені, дорікаючи в неохайності, що я господиня погана.

Вона постійно повторювала:

«Що це за господиня така? У хаті брудно і порядку немає, а вона сидить за комп’ютером!»

Я пам’ятаю, як одного разу вона зайшла до кімнати, коли я була повністю занурена в написання нового оповідання.

На столі лежали розкидані папери, чашка з-під кави стояла недопита, а на стільці висіла моя домашня футболка. Вона тоді дуже незадоволена була:

— Що це за безлад?! Ти що, не бачиш, що відбувається навколо? Хто це все прибирати буде? Ти що, зовсім нічого не робиш, окрім того, що клацаєш по клавіатурі?

Я розумію, що в чомусь вона була права, але я працювала і тоді в мене робота в пріоритеті була.

Але свекрусі тоді взагалі нічого не подобалося, бо навіть коли я прибирала чи готувала, їй завжди було все не так.

Мій Олег чудово знає про мої захоплення та інтереси, і він нічого проти такого стану справ не має. Він завжди підтримує мене і розуміє, наскільки це важливо для мене.

Ми якось розмовляли про це. Я розповіла йому про свій досвід з колишньою свекрухою і про те, як важко мені було працювати в такій обстановці.

— Я хвилююся, що знову потраплю в подібну ситуацію. Мені так важливо мати свій простір, свою свободу для творчості. Я не хочу, щоб мені знову говорили подібні речі, я вже людина доросла і хочу іншого спокійного життя без докорів і претензій постійних, хочу бути господинею в своєму домі, а не щоб ще у мене господиня була.

Погляд Олега був сповнений розуміння.

— Я розумію, моя люба. І я ніколи не дозволю, щоб хтось заважав тобі займатися тим, що ти любиш. Моя мама – вона зовсім інша. І я поговорю з нею, поясню, наскільки це важливо для тебе.

Його слова мене тоді заспокоїли. Але все одно, я хвилююся, що його мамі це не сподобається, і я знову потраплю в те життя, де мені постійно доведеться щось комусь доводити і відстоювати своє право на роботу. А це мені зовсім не хочеться.

Моя донька Софія, як завжди, розсудлива. Коли я поділилася з нею своїми сумнівами, вона порадила:

— Мамо, не варто робити поспішних висновків. Для початку тобі варто познайомитися з матір’ю Олега. Поговори з нею, проведіть час разом. Можливо, вона зовсім не така, як ти собі уявляєш. А вже потім приймай рішення.

Її слова звучали логічно, але мені, дорослій людині, яка вже пройшла через подібний досвід, здається, що я практично впевнена: непорозумінь у майбутньому не уникнути.

Минуле настільки міцно засіло в моїй свідомості, що я не можу його ігнорувати.

І ось що мені робити? Орендувати нову квартиру і жити окремо ми не можемо, тому що мій Олег категорично не хоче кидати стареньку маму на самоті.

Він дуже дбайливий син, і я це ціную в ньому. Але ж мені теж потрібно думати про свій комфорт і своє щастя.

З одного боку – щирі почуття, можливість розпочати нове життя з чудовою людиною. А з іншого – хвилювання повторення минулого, постійні непорозуміння і суперечки.

Я сиджу зараз, дивлюся у вікно на вечірнє небо і відчуваю повну розгубленість.

Не знаю, що робити. Мені так потрібна порада, якщо не складно. Будь-яка думка, будь-який погляд збоку. Бо я зараз навіть не знаю, як крок зробити далі, куди рухатися. Можливо, хтось був у подібній ситуації? Як ви з неї виходили?

Чи є люди, які добре живуть з свекрухами і у них зберігається спокійне сімейне життя? Чи не варто мені відразу робити помилку і краще жити окремо, щоб не шкодувати потім про це?

Джерело