У моєму житті було дві головні людини, які становили 90% мого життя. Це моя найкраща подруга та хлопець, з яким ми давно були разом.

Так вийшло, що його покликали до Харкова на дуже добру посаду з високою зарплатою. Ми вирішили переїхати, і моя подруга вирішила переїхати теж з нами, тому що по роботі її просто перевели до харківської філії.

Коли я їхала туди я думала що я найщасливіша людина, адже на мене чекає нове місто і дві мої близькі люди поряд. Але вийшло інакше, частково з моєї вини.

Мені треба було одразу шукати роботу, але натомість я вивчила весь Харків і зовсім про це не думала. Я або кудись ходила одна або з подругою, або сиділа вдома і стала помічати, що хлопець дуже дивно поводиться.

Дійшли ми до того, що він перестав ночувати вдома, почав ображати мене та підняв руку. Я не могла це терпіти все і купила квиток додому, абсолютно впевнена, що все роблю правильно.

Я думала, що зараз приїду додому і почнеться нове життя, хоча подруга дуже просила мене не їхати і говорила, що ми обов’язково щось придумаємо, але я була абсолютно впевнена і навіть не думала, як я без неї буду далі жити.

Я прилетіла назад додому і зрозуміла, що моє місто стало здаватися мені повним селом порівняно з Харківом. А найголовніше, що я зрозуміла, що взагалі не вмію жити без подруги.

Вона для мене була моїм центром всесвіту, не те, що подруга, а як сестра. Ми з нею дуже активно проводили час, постійно ходили у кіно-музеї виставки концерти.

Зараз я почуваюся в абсолютному вакуумі, я нікуди не виходжу і відчуваю, що моє життя перетворилося на сірість. Я просто не знаю, як проводити час без неї, та й нема з ким (є пару знайомих, але я бачуся з ними раз на пів року і не більше, їм нічого не цікаво).

Подруга ж за цей час там поміняла вже дві квартири, виїзжала на деякий час до Львова, але вже повернулася, знайшла хлопця і активно проводить час, кличе мене назад, і я начебто хочу, але постійно тягну з цим усім уже другий місяць пішов, та й страшно, наразі там неспокійно, але люди там живуть, вже звикли та пристосувалися.

Та й грошей залишилося буквально на квиток та ще плюс 10 тисяч. Головою я розумію, що якщо я поїду туди, то тільки заради неї, бо до міста я нашого звикла і воно вже здається не такою дірою. Але чи варто їхати туди заради подруги?

Чи це нормально? А якщо ні, то як знову почати жити нормально без неї? Не можна так залежати від людини. Мені здається, що я просто втратила все життя.

КІНЕЦЬ.