Мені так смішно читати і чути про ці сеанси психотерапії, які затягуються на роки, і люди тільки викидають туди гроші.

Про те, що якісь події дитинства, особливо важкі чи сумні, мають над нами владу, впливають на наше теперішнє й майбутнє, заважають нам досягати успіхів, що це все треба колупати, розбирати, лікувати. Я вважаю це все відмазки.

У мене було дуже важке дитинство. Мама мене народила у 45 років, і тато її покинув. І було дуже важко. Роботи не було, це були 90-ті роки. У мами не було навіть грошей купити дешеві сосиски.

Це було таке свято, коли мені та сосиска діставалася в гостях у когось із багатших друзів. Моя мама часто зривалася. Вона ніколи не була у нормальному настрою. Вона все життя провела в боргах. Віддавала я їх, уже коли мами не стало.

І знаєте, я весь час щось за кимсь доношувала. А мої мрії кудись поїхати, чи десь побувати, чи носити більш дорогий одяг так і залишилися на той час мріями. На шкільний випускний мені плаття віддала багата дівчинка, яка вчилася в іншій школі.

І я завжди знала, що я не хочу жити так, як моя мама. Я не хочу жити бідно. І я все робила, щоб йти до своєї мети.

Ніякі події в дитинстві не вплинули на те, щоб моє життя зараз було поганим. Навпаки, це для мене був стимул розвиватися, досягати цілей і жити так, щоб у мене все було.

Я дуже задоволена своїм життям зараз. І до цих всіх психотерапій, і ниття людей, що ось у дитинстві було в них те-то і те-то, і воно їм зараз не дає розвиватися і жити щасливо ставлюся скептично – це все казочки і відмазки.

Я самодостатня людина. Я побудувала своє життя так, як хотіла. У мене є все, про що я мріяла в дитинстві: достаток, комфорт, можливість дозволити собі подорожі, які тоді здавалися недосяжними.

Я звикла, що в житті треба добиватися всього самій, і мене ніхто не врятує, якщо я впаду.

Були моменти, коли здавалося, що сил вже нема. Робота, дім, нескінченна боротьба за кожен крок уперед. Але я витримала. І тепер можу собі дозволити жити так, як мені подобається.

Я їздила в країни, про які колись читала тільки в книжках. Я можу посидіти в дорогих ресторанах, хоча раніше не мала грошей навіть на дешеву сосиску. Я обираю те, що хочу носити, а не те, що перепадає від когось.

Одного разу, купуючи собі гарну сукню в дорогому паризькому бутіку, я раптом згадала те випускне плаття, яке мені віддала та багата дівчинка.

І знаєте що? Мене це анітрохи не зачепило. Я просто зрозуміла: я там, де хотіла бути.

— Вам упакувати? — запитала продавчиня.

— Ні, я її одразу одягну, — відповіла я.

І вийшла з магазину впевненою ходою, знаючи, що кожен мій крок — це результат моєї праці.

А ті, хто плачуть про дитячі негаразди? Хай плачуть. Їм, мабуть, так зручніше.

Але це не для мене. Я знаю, ким я є. І я собою пишаюся. Я сама собі – зцілення і сила.

Джерело