Мені так хотілося бути доброю сестрою, що я мало не занапастила своє життя: не поїхала вчитися, відмовлялася виходити заміж. Але через те, як мені потім відповіла сестра, була дуже прикро.
Ми з сестрою були в непоганих стосунках: гуляли разом, робили покупки. Сестра була старша за мене на три роки.
Мама всі важливі дні нашого життя знімала на камеру та показувала друзям та родичам, якими ми стали та якими були. А без мами зараз все не так.
Пізніше у сестри з’явився позашлюбний син, і батько не визнав дитину. Сестрі довелося переїхати в орендовану квартиру. Я просила батька змінити своє ставлення до сестри, довелося виїхати вслід за нею за непослух.
Далі я всіляко підтримувала сестру: допомагала з племінником, дбалапро нього і любила його, пожертвувала навчанням, щоб допомагати ростити дитину, знайшла позмінну роботу, щоб був час на малюка.
Так минуло 5 років, і ось одного разу колега та коханий хлопець зробив мені пропозицію. Але я відмовилася заради того, щоб допомагати сестрі.
Я навіть не поділилася із сестрою цією новиною.
Через кілька років я знову одержала пропозицію, але знову відмовилася виходити заміж. Все моє життя крутилося навколо сестри та племінника. На третю пропозицію я все ж погодилася. За ці роки племінник підріс.
Мій майбутній чоловік – хороша людина, все розуміє, і зараз настав час пожити для себе.
Але сестра поставила ультиматум: або я маю відмовитися, або в мене більше немає сестри.
Я вибрала чоловіка. Через кілька місяців я приїхала миритися з сестрою, але жодні подарунки та слова не вплинули на неї. Сестра не змінила своєму принципу: «або ми, або чоловік».
КІНЕЦЬ.