Я зі своїм чоловіком вже багато років живемо разом у шлюбі, і основну частину цього часу він живе в моїй власній квартирі. Але незважаючи на те, що він в ній прописаний, він все ще вважає, що живе у мене в гостях, як не дивно, і принципово нічого не робить по дому.

Чоловік мій лише вказує мені на недоліки: каже, що пора переклеїти шпалери, нарікає на стару проводку, і пропонує поміняти в квартирі меблі, але ніяк не допомагає виправляти ситуацію. При цьому чоловік дає великі суми грошей на ремонт і меблювання квартири своєї матері, і часто їздить їй допомагати.

Якщо спочатку його таке ставлення здавалося мені хоч трохи справедливим, я все чудово розуміла, адже він дійсно прийшов жити на чужу територію, і якийсь час у нас не було серйозних планів на наше спільне майбутнє, то через 7 років спільного сімейного життя мене таке його ставлення стало лише засмучувати, я не розуміла, як доросла людина може так чинити.

Тим більше що у нього з батьками дуже дивні відносини – в якийсь момент вони вирішили його просто виписати зі своєї квартири, щоб менше платити за комуналку, але як і раніше беруть з нього гроші за неї.

Хоча у мого Анатолія є постійна прописка в моїй квартирі, за його словами «якщо ти через кілька років забажаєш – то зможеш мене легко виписати, і я не зможу повернути тих грошей, що вклав в твою власну квартиру, тому ремонт і купівля всіх речей у квартиру, мене зовсім не мають стосуватися».

Та після стількох років спільного сімейного життя, я цієї позиції зовсім не розумію. Якщо у чоловіка немає власного житла, то він що, повинен тепер жити на всьому готовому? Виходить все в дім маю пристаратися я сама, лише тому, що ми живемо в квартирі моїй?

Зрозуміло, що його батьки коли-небудь передадуть йому своє житло у спадок, але чому це повинно мене хвилювати? З якого дива?

За 7 років сімейного життя у цій квартирі, Анатолій не купив в наш будинок нічого дорожчого звичайнісінької сковорідки, і навіть поличку зайвий раз полагодити не хоче – каже, що він втомлюється на роботі, і йому «не до вирішення моїх проблем». Мені іноді легше заплатити майстру і все владнати самій, ніж просити його.

Одного разу я вже не хотіла мовчати чоловікові, адже це набривло мені, що виходить всі побутові потреби забезпечувати маю лише я за власні гроші. Я запитала, яку альтернативу він може мені запропонувати зараз – Анатолій каже, що ми можемо в майбутньому купити спільне житло.

На моє питання: «за які гроші?» чоловік сказав: «ну, можемо продати твою квартиру і взяти кредит, більшу частину якого буду виплачувати я». Але я на це, зрозуміло, зовсім не згодна. Мене моя квартира влаштовує повністю, і брати кредит в такий важкий час я точно не хочу. Хіба можна знати, чи в тебе робота буде і чи зможеш виплатити ти той кредит?

Приблизно через рік ми плануємо стати батьками, обоє мріємо про дитину, але я не хочу народжувати його в тих умовах, коли я повинна буду все побутові питання вирішувати самостійно, або винна банку величезну суму кредиту. А жити за що?

Навіть не знаю, як мені заохотити свого чоловіка до облаштування квартири і пояснити, що це і його будинок теж вже на все життя. Чи це нормально, що він нічого вдома робити не хоче, бо квартира моя?

Джерело