Минув вже майже п’ятий місяць, як моя рідна сестра зі своїм чоловіком сидять вдвох вдома просто на дивані, це при тому, що в них є двоє маленьких дітей, – з обуренням в голосі розповідає 33-річна Олеся, моя сусідка. – Чоловіка моєї сестри скоротили ще навесні, так він досі роботу шукає, нічого толком не знайшов, сама дивуюся. Всім розповідає, що немає роботи в столиці. Я сама здивована цим словам. Не в вантажником же йти каже, уявляєш?

Молодша сестра Олесі, Марина, заміжня вже 5 років.

Відразу ще після весілля Марина стала мамою, а рік тому і друге дитятко у неї з’явилося, плавно перекочували з одного декрету в другий декрет, і зараз сидить вдома вже з двома малими дітьми.

Чоловік її до останнього часу з обов’язками годувальника цілком справлявся, до того ж запитів особливих у Марини ніколи не було: по салонах вона не ходила, обновками себе не часто тішила, та й дорогі речі ніколи вона не бере, нічого зайвого не купувала.

А на просте життя – одягнутися, поїсти, заплатити за комунальні послуги і раз в пару тижнів погуляти в парку з дітьми – їм вистачало.

До минулої весни, коли чоловік Марини, Тарас, потрапив під скорочення.

– Звичайно, йому виплатили все, що належить за законом, тому до цих пір їм на життя вистачало, – продовжує розповідь мені моя сусідка. – А зараз, мабуть, гроші у них скінчилися. Виходить так, що телефонує мені вчора Марина і просить позичити їй трохи грошей. Каже, вдома вже нічого їсти немає, а потрібно хоча б суміш молочну дитині купити малюкові, і їжу старшій. Запитувала вона у мене, чи не можу я позичити їм з чоловіком трохи грошей, хоча б тисячу гривень, вони віддадуть згодом, як тільки матимуть можливість таку.

Відносини у сестер останнім часом були не найкращі, але те, що Марина звернулася по допомогу до Олени, то напевно справи у неї дійсно вже погані.

– Напевно напозичали вони гроші вже всюди, де тільки можна, – зітхає Олеся. – У подружок, у сусідок, у батьків. Йти по другому колу незручно, ось, шукає нових людей, щоб грошей взяти, бо заробити самі для себе достатньо не можуть. Уже й до мене черга дійшла.

Але прихильником «чужого неробства» Олеся, за її словами, бути зовсім не бажає.

Грошей їй не шкода, звісно, а тим паче для своєї рідної сестри – заробляє вона зараз дуже непогано, і суму в декілька тисяч вона могла б позичити сестрі, але принципово не збирається цього робити.

– Я їй кажу – Марино, що не жебракувати вам потрібно, а працювати йти. Якщо чоловік твій Тарас не може знайти собі роботу і не хоче бути вантажником, йди працюй тоді ти. А вона мені заявляє, що вона не може, бо з дітьми сидить. Кажу – ну, не можете працювати, ні ти, ні він, сидіть тоді далі на дивані.

– Слухай, Олено, але якщо там реально діти голодні? На суміш і гречку з кефіром хоча б могла б їм позичити невелику суму грошей. Або, якщо не хочеш грошей давати, хоч продуктів хоча б купила їм.

– Діти голодні – так у дітей там батьки є, причому обоє молоді, здорові. Дві дорослих здорових людини! Ні, я вважаю, що давати просто так їм не слід. Зараз я дам я в черговий раз, потім мама, там дитячі гроші прийдуть, потім ще хтось розщедриться – так вони і будуть сидіти, чекати, коли Тарас директором в найкращу фірму запросять. Чим раніше вони зрозуміють, що треба ворушитися самим, тим краще буде для усіх!

– Я взагалі дуже незадоволена її поведінкою, – ледь не плаче сама Марина. – Рідна сестра називається! Знає ж, що у нас зараз непростий період, діти малі. Начебто сама від такого застрахована! Ну-ну. Стала мені ще щось там розповідати, вчити мене жити. Сама така правильна!

Я навіть і не знаю, хто з сестер має рацію, і чи повинна Олеся допомагати своїй сестрі та дітям?

Чи, якщо вона багатша, то могла б допомогти рідній сестрі?

Може їм хтось щось підкаже.

КІНЕЦЬ.