Племінники зіпсували мені лінолеум. Чоловік не прибрав коробки з інструментами після того, як за допомогою шила, майстрував отвір у ремені. Діти, за допомогою шила та молотка, потикали лінолеум.

До нас приїжджала моя сестра, щоби підібрати подарунок для мами. Можна було онлайн обговорити, але до них додому дитина її чоловіка від першого шлюбу приїхала.

Чоловіку сестри потрібно було до стоматолога, дитину він хотів залишити на неї, але вона знайшла привід втекти з дому. Діти у сестри не від теперішнього чоловіка.

Я ввімкнула дітям телевізор, застелила наше ліжко пледом, вони посідали, стали дивитися мультики.

Ми із сестрою на кухні в ноутбуці дивилися, що можна замовити для мами. Визначитись не могли: ювелірка, сертифікат, чи поїздка кудись на пару днів.

Ми чули звуки, але уваги не звернули. Будинок новий, сусіди часто щось ремонтували. Постійно то стукіт, то брязкіт, то перфоратор.

Коли з подарунком визначились, чай почали пити, дітей покликали. За столом вони один одного здавати стали: це не я, це він, я тільки поряд стояв.

Зайшли до кімнати, щоб подивитись масштаб капості. Штук двадцять дірок на підлозі, а роздерта коробка з інструментами, лежала поруч.

Лінолеум був від забудовника. Так собі забарвлення, і якість краща буває, але він був новий і прослужив би нам, як мінімум, кілька років.

Просити гроші, чи новий лінолеум, я не стала. Наче сама винна: ​​знаю ж, що племінники спокійно поводитися не могли!

Але все одно залишила їх у кімнаті, сподіваючись, що телевізора їм вистачить. Та й чоловік завинив, що інструмент не прибрав!

Дірки були згруповані на невеликій площі, сестра запропонувала прикрити їх килимом. Одразу ж невеликий килим замовили, вона сплатила.

Чоловік повернувся додому, лаявся. Пропонував, щоб сестра заходила до квартири лише за умови, що для дітей вона приноситиме пару кліток.

Звісно, що своєї провини він не визнавав:

– В себе вдома, де хочу, там і залишаю!

І навіть коли привезли килим, чоловік не заспокоївся, все одно зрідка бубонів щось про диких дітей.

Нещодавно ми зібралися робити ремонт, руки нарешті дійшли. Сестра про це дізналася від мене.

Вона скинула мені на карту чотири тисячі гривень, з позначкою, що це на лінолеум, і вибачення, що велику суму вона не може собі дозволити.

Гроші хотіла повернути сестрі, тому що все одно ми планували міняти покриття, а сліди злочину племінників чудово приховував оплачений сестрою килимок. Нечесно платити двічі за один і той же прокол.

Сестра мене слухати не стала, сказала, що гроші не прийме у жодному разі, її вина, їй і платити. Я їй подякувала.

Чоловіка цей жест сестри заспокоїв, але дітей дикими він рахувати не перестав, хоча вони виправляються.

Племінники справді гіперактивні, та діяльні, але сестра знайшла спосіб спрямовувати їхню енергію у мирне річище — віддала їх на футбол.

Мені приємно, що сестра так вчинила!  Не забула, не забила, раз її діти накосячили, вона зробила все, щоб негативу ні в кого, особливо в мого чоловіка, не залишилося.

Я вважаю, що вона гідно вчинила! А ви що на це скажете?

КІНЕЦЬ.