Мені п’ятдесят років, моєму синові двадцять сім, а він приводить до мене знайомитися “наречену”, яка всього на п’ять років молодша за мене

Мені п’ятдесят років, моєму синові двадцять сім, а він приводить до мене знайомитися “наречену”, яка всього на п’ять років молодша за мене.

Сказати, що я була в шоку – це нічого не сказати. Він їй у сини годиться, а вона в наречені набивається! Ну, куди це годиться? Я таке не розумію.

Так мало того, що тут різниця у віці майже у двадцять років, так ще й видно ж одразу, що їй не син мій потрібен, а його квартира, бо дожила до свого віку, а в неї нічого немає.

У мене в голові паморочиться від усієї цієї ситуації. Коли син повідомив, що він збирається одружитися, я зраділа, бо вже час заводити сім’ю.

Квартиру, що йому від бабусі залишилася, він відремонтував, кар’єра якась є, отримує пристойно, вище середнього по місту. Машину торік у кредит узяв, та вже майже виплатив.

Саме зараз можна і весілля грати. А через рік і онуків вже няньчити хотілося б. А тепер які онуки, якщо наречена сама скоро бабкою стане?

А я ще думаю, що це син мене так готує до зустрічі з майбутньою невісткою? Просив бути ввічливою, не рубати з плеча, не акцентувати уваги на різниці у віці.

Довелося пообіцяти, але мені навіть на думку не спало, що різниця буде така суттєва! Думала, нареченій тридцять – тридцять два роки, це невелика різниця. А тут сорок п’ять років нареченій!

Коли вони прийшли, я спочатку думала, що це мати майбутньої невістки, але потім син представив нас і в мене земля з-під ніг пішла. Я не знала, за що хапатися – за серце, за голову, за ліки чи за табурет.

А ця “ягідка” стоїть і з таким викликом на мене дивиться, чекає на реакцію. І що син у ній знайшов? Виглядала б вона моложаво, фігуру б зберегла або хоч якось доглянута особливо була, але ні. На сорок п’ять вона виглядала. Для своїх років, звісно, цілком пристойно. Але на тлі молодого хлопця виглядала недоречно, начебто вона йому матуся, а не дружина.

Вечір не задався, син намагався якось урятувати становище, але не виходило. Я кричати не почала, хоча дуже хотілося, але й розмова не зав’язувалася.

Посиділи вони хвилин сорок, а потім пішли, залишивши мене перетравлювати почуте та побачене. Коли перший шок пройшов, я почала довідуватися про наречену сина. Скільки я наслухалась!

Працюють вони в одній фірмі, а у мене там у подружок чоловіки працюють, тому інформація є. Так мені про цю особу порозповідали.
Має дочку, якій зараз двадцять шість років, ровесниця мого сина, є ще син, якому п’ятнадцять років. Обидві дитини з’явилися у шлюбі, проте татусі у них різні.

Дочка, зрозуміло, вже окремо живе, своя сім’я є, очікує дитину, тож про те, що “молода” може сама скоро бабкою стати, я не жартувала.

Син навчається в області у якомусь коледжі, приїжджає до матері на вихідні іноді. Начебто стояв колись на обліку в поліції, але це вже не точно.

Свого житла у нареченої немає. Все життя від чоловіка до чоловіка кочує, з останнім розлучилася два роки тому, після чого почала винаймати квартиру.

Особисті характеристики не порадували, я тоді не стала уточнювати, що мені по-родинному про неї дізнатися треба, тому нікому очорняти її не було сенсу. Та й джерела були різні, хоч і говорили все одне й те саме – жадібна і шукає, де краще прилаштуватися.

Що їй від мого сина треба? Зрозуміло, що. У нього і квартира, і машина, і сам хлопець хоч куди. Питання у тому, як вона його звабити примудрилася? Зовсім не його типаж.

Так не захочеш, а повіриш у різні відвороти-привороти, бо логічних пояснень не бачиш. Син ніби зачарований. Я з ним віч-на-віч намагалася поговорити, розплющити очі, розсудити, але все безглуздо. Він кричить, що це кохання, йому з людиною жити, а не з цифрами в паспорті, а я її зовсім не знаю, проте всі плітки зібрала.

У мене серце ниє вже який тиждень, не розумію, як до сина донести, що не пара вона йому. Якщо так подобається, то нехай живуть разом, без розпису, а в РАЦС її вести не треба. Але син мене не слухає.

Не розумію, що він думає. Навколо стільки гарних дівчат, а він довкола своєї, без п’яти хвилин, бабки увивається.

КІНЕЦЬ.