Мені п’ятдесят чотири роки, я живу зі своєю старенькою мамою. Маю дочку, їй майже тридцять років. Вона живе у сусідньому місті, приблизно за кілька годин їзди від нас. Відвідує рідко, але коли є можливість приїжджає, звичайно ж.

У мене з мамою завжди були різні погляди на виховання. Я навіть дивуюся, як після її впливу зберегла власне бачення на весь цей процес і виховала свою дочку зовсім інакше. Ми досі з мамою часто сперечаємося з приводу будь-яких дрібниць.

Воно й зрозуміло, моя мати старої формації. Плюс раніше вона жила у дуже маленькому місті, де для дівчини головним досягненням було – вдало вийти заміж. На цьому ґрунті у нас завжди виникали конфлікти.

Наприклад, дочка часто дзвонить мені по відеозв’язку. Ще кілька років тому вона навчалася в університеті. Під час наших розмов вона розповідала мені про свої досягнення, перемоги в конкурсах та хороші оцінки. А ось її бабуся завжди встрягала в розмову, намагаючись вставити свої п’ять копійок.

– Внучечко, ну що ти все про навчання та про навчання! Ти мені скажи – хлопця ти в університеті хоч знайшла? – Запитувала вона.

– Мамо, та досить всякі нісенітниці нести! У Олени зараз інше на думці. Навчання, саморозвиток та подорожі. Що ти зі своїми нареченими лізеш, куди не просять? – дратувалася я.

І так у всьому. Я виховувала дочку, як вважала за потрібне. А моя мама зі свого боку намагалася переграти все на свою користь.

Мій знайомий психолог сказав мені, що таким чином вона намагалася реалізувати свої батьківські амбіції, які не вдалося втілити в життя, коли вона виховувала мене. Можливо, звичайно, але це мене мало цікавить. Мою доньку виховуватиму тільки я.

Але це все було під час навчання Олени в університеті. Зараз вона вже активно працює та будує кар’єру. Тому й претензії моєї мами до внучки не могли не змінитись. Тепер основна тема для розмови – той факт, що моя донька рідко приїжджає додому, щоб побачити матір та бабусю. Причому мама завжди наголошує, що саме до мене Олена не горить бажанням навідатися.

Нещодавно Олена повернулася з відрядження. Ми з нею вийшли на зв’язок, вона розповіла про поїздку – проговорили ми мало не дві години. Вже ввечері моя мати запитала мене, як там онука.

– Ну, а що вона робити зараз буде? Ти ж ніби казала, що їй дали на роботі два вихідні, – нагадала моя мама.

– Ну так, після такої складної поїздки відновитися треба. Відпочиватиме, вдома валятиметься. З подругою начебто зустрітися збиралася і на масаж ще сходити, – розповіла я.

– Хм, ну, може, до нас нарешті зазирне! – З натяком промовила мама.

Я уточнила, чи має вона якісь претензії до власної онучки. Мама відповіла, що претензій особливо немає, але їй здається неправильним, що Олена повністю ігнорує той факт, що у сусідньому місті мешкає її родина. І, мабуть, вона від нас віддаляється.

– Мамо, а чому ти вважаєш, що саме приїзд сюди до нас за сто кілометрів є ознакою уваги? Тобі настільки важливо, щоб Олена зробила честь і вклонилася при зустрічі, я не розумію?

– Починала нервувати я.

– А ти так не вважаєш? Ти така не була, я тебе нормально виховала. І за будь-якої нагоди ти приїжджала погостювати до рідного дому, – відповіла мама.

– Можливо, але ж часи змінилися! Наразі для молоді весь світ відкритий, у них дуже багато справ. Дівчинка втомилася, хоче відпочити та зайнятися своїми справами.

Ми щодня телефонуємо одна одній, я знаю про все і про всіх, з ким Олена спілкується. Хіба цього, на твою думку, мало? – щиро намагалася зрозуміти свою маму я.

– Ну, звичайно, ви вважаєте, що ці ваші телефони замінюють реальне спілкування. А взагалі, просто визнай, що вихователь із тебе – нікудишній. От і пожинаєш тепер плоди, – підсумувала мама.

Я нічого їй не відповіла, а сама задумалася: я й справді не права чи мама просто ревнує мене до Олени? Адже хай там як, ми з донькою набагато ближчі, ніж ми з моєю мамою.

Нехай вона й виховувала мене, на її думку, правильно, але довіряти на сто відсотків я їй не можу. А ось у життя дочки я запроваджена максимально. Коротко кажучи, що б хто не говорив, а від своїх поглядів на виховання своєї дитини я ніколи не відступлюся.

КІНЕЦЬ.