Моя нова дівчина Маша була така мила, весела, чудова. Їй було шкода всіх на світі тваринок і людей. Варто було мені поскаржитися на якусь неприємність на роботі, як вона одразу огортала мене співчуттям.

А головне — вона була взагалі не меркантильна. Навпаки. Із власної зарплати вона легко купувала мені подарунки. Навіть за таксі платила.

І я вирішив, що ось вона — моя доля. Зробив коханій пропозицію, подарував простеньку обручку. Коли одній із моїх колишніх пасій дісталася подібна, вона заявила, що обручальні та заручальні кільця — це різні речі. Мовляв, треба ще одне подарувати.

А Машка ледь не розплакалася від захвату, побачивши витончену коробочку з кільцем. Вона відразу відповіла «так». З приводу святкування весілля та подорожі вона погоджувалася з будь-якими моїми ідеями. Вирішили ми поїхати в тур Золотим кільцем — вона одразу з радістю віддала мені гроші, які їй на весілля подарувала мати.

Однак проблеми з моєю немеркантильною дружиною почалися майже відразу після повернення з весільної подорожі. Поїхали ми на закупи — заповнили продуктами холодильник, морозилку і шафку. Прийшов я з роботи наступного дня — немає ні ковбаси, ні сиру, ні цукерок.

— Куди все поділося? — здивувався я.

— Ой, Дімочка, заходила моя сестра. Її чоловік покинув її з дитиною, вона бідна голодує, от я й віддала їй сирок, ковбаску та курочку з морозилки, — відповіла моя жаліслива дружина.

Я тоді промовчав, хоча був дуже незадоволений. А через деякий час раптом помітив, що на її пальці немає обручки.

— Дімочка, тут таке діло! У подруги моєї Наташки чоловік дуже ревнивий. А вона загубила свою обручку. Я одразу віддала їй свою. Як добре, що у нас збіглися розміри, правда ж? — повідомила мені дружина.

Захоплення дружини з приводу однакових розмірів пальців я не поділяв. Взагалі був у люті. Як можна бути такою… не розрахунковою?

— Це ти влучно підмітив, мені й мама завжди казала, що в мені розрахунку нуль, — погодилася Маша, коли я висловив їй те, що в мене було на думці.

Було ще багато ситуацій, які неймовірно мене дратували. То окорок ми купили, а Машка його бездомному собаці віддала. То квитки до театру, які я придбав, подарувала сусідові, якому терміново треба було влаштувати романтичний вечір для дівчини.

Я сварився з Машкою, але марно. Заздрісно дивився на меркантильну дружину Толіка, мого брата. Та вічно вимагала від нього то шубу, то золото. Кожну копійку трясла, та вкладала то в меблі, то в продукти.

А моя розтринькувала всі гроші, які потрапляли їй до рук. Якось вирішив я забрати в неї зарплатну картку. Знав, що цього дня вона отримала зарплату й премію.

— Машуню, давай-но я керуватиму нашим бюджетом, дай мені свою картку, — сказав я, не сумніваючись, що моя нерозрахункова дружина легко на таке погодиться.

— Забирай! — одразу знизала вона плечима. — Тільки вона вже порожня.

— Як порожня?! — закричав я. — Ти ж сьогодні отримала зарплату й квартальну премію!

Машка не заперечувала. Але сказала, що її подруга потрапила в аварію й дуже боїться реакції чоловіка. От вона й віддала їй усі гроші, які отримала, щоб та швидко відремонтувала свій автомобіль.

Я накричав на неї, прямо скажу, нагрубив навіть. Але вже не жалкував за сказаним. Надто вже мене розлютила дружина.

— Я просто не жадібна, — з гордістю промовила Маша у відповідь на мої образи.

— Ти просто безмозка! — огризнувся я.

Після цього ми ніби помирилися, але щось важливе пішло з наших стосунків. Ми ще місяць були разом, а потім усе-таки розлучилися за обопільним бажанням.

Через пів року я зустрів жінку, якій збираюся зробити пропозицію. Немеркантильною її точно не назвеш. І Мальдіви на весілля зажадала, і кільце з діамантом. Але, дивлячись на неї, я точно розумію — жодна копійка з її чіпких рук не піде в сторону!

КІНЕЦЬ.