Я розумію, що дорослі діти мають доглядати своїх батьків на старості років.

Я переконана, що так має бути завжди, це наш обов’язок, частинка нашої місії, зробити старість своїх батьків безтурботною і щасливою і сподіватися, що така старість і чекатиме на нас вже від наших дітей.

Прикро, звісно, але в житті буває, на жаль, і по-іншому, та я завжди знала, що в моїй родині так не має бути.

Хочу розповісти про маму свою, отримати пораду, або критику якусь, адже сама не знаю, як обрати правильний шлях.

Моя мама, правду кажучи, дуже економна людина.

Вона зараз вже на пенсії, в квартирі живе одна.

Я вийшла заміж, маю двоє діток.

Зі своїм чоловіком ми живемо в квартирі, яку свого часу взяли в кредит, який нам потрібно виплачувати ще років 5-6.

Хоч ми і непогано заробляємо, обоє працюємо з Андрієм, але не хочемо економити на елементарних речах.

Ми і у відпустку завжди їздили за кордон щороку, загалом не хочеться жити, думаючи лише про один кредит.

Звісно, що по дорогих ресторанах ми не ходемо, ми не багатії, але обмежувати себе і дітей не хочемо, адже живемо один раз і хочеться зробити своє життя і життя наших діток щасливим та яскравим.

Та моя мама має зовсім інший погляд на життя, вона постійно економить на всьому, відкладає гроші, каже, що колись вони ще пригодяться.

Мама ходить постійно в старих речах, нічого не хоче собі купувати.

Я ті речі ще з дитинства пам’ятаю, багато чого їй приносять люди.

Вона завжди купує дешеві продукти, шукає якісь розпродажі та акції.

Мама може місяць жити на каші, крупах та макаронах, запевняє, що це нормально та корисно і що їй більше нічого не потрібно.

Спочатку ми з чоловіком дуже допомагали моїй мамі, адже, зрозуміло, що шкодували її.

Ми з Павлом купували їй продукти та одяг, платили за комуналку.

Але мама все одно постійно відкладає гроші, хоча я знаю, що вони в неї є і там вже чимала сума зібралася.

На фоні нас моя мама виглядає бідною людиною, рідня просить мене, щоб я їй купувала гарну їжу: сир, молоко, м’ясо, яйця.

Та я не бачу сенсу це робити, в мами гроші є, невже вона для себе це сама придбати не може.

Мама, як не дивно, постійно всім розповідає, що збирає гроші для нас, адже в нас кредит і ці гроші колись знадобляться нам, чи нашим дітям, тому вона відкладає їх для нас на майбутнє.

Вже вся родина косо дивиться на нас, адже вони дійсно думають, що мама ті гроші для мене збирає.

Вони кажуть, що ми вже втомили маму своїм кредитом.

Але ж ми нічого в неї не просимо, нехай живе собі на радість.

Мені ж нічого не потрібно.

Навпаки, я мамі кажу одягнися гарно, купи собі щось смачненьке, але не складай їх у шафу, живи, як всі люди.

Але ж ні, вона й далі економить.

Хіба тут є наша вина?

КІНЕЦЬ.