Мені дуже пощастило з зятем, він така добра людина. Моя донька має характер важкий, мені з нею важко, а от зять слухає в усьому мене, завжди допомагає. А нещодавно я, випадково, дізналася, що він ледь не половину зарплати свасі віддає. І я вирішила піти до неї

Коли моя єдина донечка вийшла заміж, я була дуже щаслива за неї, адже мій зять – хороша та добра людина.

Я вважаю, що моїй Лесі дуже пощастило з чоловіком і це дійсно правда щира.

Від допомоги або поради моєї мій зять Дмитро ніколи не відмовляється, як би там не було.

Корони на голові він не носить, дуже проста та порядна людина, хоча він добре освічений і родина у нього далеко не бідна, але він дуже поважає мене і намагається прислухатися до порад моїх.

Так ми з Дмитром відразу домовилися: якщо у нас буде якесь непорозуміння – спокійно обговорюємо усі нюанси між собою, не тримаємо в собі, але і не ображаємося одне на одного, якщо виникне якесь непорозуміння.

Моя рідна донечка, правду сказати, теж має доволі складний характер, з нею дуже непросто, я знаю її з дитинства, тому вже вивчила її, правду кажучи.

З зятем мені набагато легше спілкуватися, з ним спокійніше домовитися, з ним я спокійно можу знайти спільну мову і вирішити будь-яке питання, яке виникає у нас з Дмитром.

Живемо ми з родиною всі в одному місті: наші діти та їх матері.

Я зі своїм чоловіком ще давно розлучилася, так склалося, цілих 10 років, як я вже сама, так що до нашої сім’ї я його не відношу вже давно.

У всіх своє окреме житло, діти наші теж живуть окремо, тому, здавалося б, проблем ніяких бути не повинно і не мало б виникати зайвих запитань.

Проблема, як виявилося, у нас саме в моїй свасі, рідній матері мого зятя.

Причому, цю проблему бачу лише я одна, крім мене усе всіх влаштовує, або всі роблять вигляд, що їх все влаштовує і просто мовчать, щоб вона не образилася.

Сваха моя – жінка самотня, вона трохи молодша за мене, але працювала вона за своє життя дуже мало, вона не звикла до цього, ходити на роботу це не для неї.

Так це щира правда, хоча повірити в це непросто.

Хоча вона багато разів намагалася влаштувати своє особисте життя.

Сваха то кимось розписувалася, з кимось так просто жила деякий час, загалом у свої молоді роки вона хотіла жити добре і радіти життю.

Містечко у нас зовсім невеличке, все у всіх на виду, всі люди багато що знають одне про одного.

А зараз, коли вік підійшов до пенсії – мати зятя залишилася зовсім одна, вона нічим не забезпечена, грошей немає, навіть комунальні нічим платити.

А пенсію вона ще не скоро буде отримувати, хоча якісь гроші отримує вона, звичайно. Як живе?

Син її годує завжди, допомагає матері в усьому, ще й вона багато разів просить у нього допомогу.

А він не бізнесмен, звичайний собі працівник, грошей у нього наскладених багато немає, щоб ось так просто роздавати постійно, все своєю працею йому дістається, заробляє добре, але ж у нього своя сім’я є і він, в першу чергу, має дбати про неї.

Прикро тим, що мати користується добротою свого рідного сина, а Дмитро навіть слова їй не сказав: треба, так треба!

Майже половину своєї зарплати мій зять Дмитро віддає своїй мамі, бо шкодує її постійно, адже їй більше нікому допомогти.

Я намагаюся, як можу, допомагати молодій сім’ї. Гаразд – вони поки самі живуть, діток в них немає.

Але молоді ж, одягнутися по-модному гарно хочеться, автомобіль новенький потрібно купити, бо у них старенька машина, часто ламається, багато грошей на ремонт йде.

Та хіба мало у молодої сім’ї витрат, зараз так дорого все!

Зараз зять з донькою ремонт невеличкий у своїй квартирі роблять, від бабусі зятеві моєму дісталася у спадок.

До слова сказати, що бабуся Дмитра, практично і виховувала сама, поки мати життя собі влаштовувала.

Дочка мовчить, не докоряє чоловіка, хвилюється, що знову він змін нічних набере або таксувати ночами піде.

Ну що за сваха людина така?

Зовсім совісті у жінки немає.

Якось я вирішила, що раз діти мовчать, я сама піду до неї.

Думала, по-людськи поговоримо, може, совість її розбуджу, адже так не можна.

Може ще вона сама собі заробляти і на роботу ходити, не стара ж вона ще зовсім.

Хоч на свої потреби копієчку б мала.

Та й синові легше буде.

Але, як виявилося, що там немає з ким говорити.

А я всього лише запропонувала їй роботу: давно собі пригледіла для підробітку.

Сиди вахтером в маленькій організації, записуй в журнал, хто ключ взяв і прихід-відхід співробітників, робота зовсім не важка, як на мене, для неї було б добре, заробила б грошей і між люди вийшла б.

Так сваха сказала, що за якусь мінімальну зарплату вона працювати не буде, ще й образилася на мене, що я вказую, як жити їй.

От як вирішити цю проблему, яку ніхто крім мене вирішувати не хоче?

Але й діти далі так бідно житимуть, якщо я не допоможу їм розібратися в усьому.

Чому я маю їм допомагати, коли мати зятя хоче брати лише готові гроші?

Хіба це нормально робити так, як сваха моя привчилася?

Діти їй мовчать. А мені що робити?

КІНЕЦЬ.