Як жити із людиною, яка тебе у всьому розуміє та підтримує, кохає більше за життя, а ти не можеш відповісти взаємністю? Ось в цьому і живу я. Кожного дня мене гризе совість, та нічого з цим зробити не можу. Сказати людині, яка живе тобою, що тобі на неї геть все одно, все одно, що приписати їй вирок на нещасне існування на найближчі декілька років так точно, а сам обзаведешся переслідувачем та вимотувачем нервів на той самий період.

Познайомилися ми із дружиною ще в університеті. Вона перша зі мною заговорили, перша запросила мене на побачення. Мені було з нею непогано.

Я любив проводити разом час, дивитись фільми та пити вино.

Проте більше нічого не почував. Якщо ми не бачились місяць чи два, на душі в мене не було нічого. Все одно. Коли вона хворіла, мені також доводилось робити зусилля над собою, аби принести їй ліки, посидіти біля неї та пообійматися, адже цього хотіла вона сама. Мені було б в рази простіше відправити їй ліки кур’єром або взагалі перерахувати кошти на картку, аби зайве не заморочуватись.

Так само й із весіллям, подружнім життям. Одружились ми, тому що Аліна цього очікувала. Вона  хотіла родину, вона хотіла одружитись, а я тільки виконав її примху. Аліна була чи то надто закохана, чи просто така людина, яка бачила тільки те, що хотіла, решта для неї було сліпою зоною, хоч ти їй під ніс поклади та тикни туди лицем.

Всю правду бачила її мати, яка з першого знайомства в мене відразу запитала, навіщо я взагалі вв’язуюсь в цю перипетію? НА що я не міг дати нормальної відповіді.

Довелось просто перевести тему.

Звісно, жінка все зрозуміла та не раз пробувала довести правду до своєї доньки. Що, як я вже казав раніше було дарма. Насправді не можу сказати точно, в якій ситуації мені було б легше – взагалі розійтись з Аліною, чи жити так і далі?

Ось нещодавно сталась наступна ситуація – ми в подружньому житті вже понад два роки, та все продовжувалось як і раніше. Я дозволяв себе кохати, піклуватись, натомість просто був поряд. Мені здавалось, що дружині того достатньо, та дуже помилявся, але почав отримувати докори, що мало приділяю їй уваги, не піклуюсь та не люблю її взагалі. Ну, не міг заперечувати явного. А потім вона захворіла. Дуже сильно.

Довелось навіть в лікарню лягти для постійного нагляду та процедур. Та тут вперше я почав хвилюватись. Така неприємна, м’яко кажучи, ситуація дала мені зрозуміти, що я легко можу втратити свою половинку.

Нехай яким би холодним по своїй натурі я не був, та Аліна стала для мене дійсно коханою та потрібною людиною. На свій подив мені захотілось їй приготувати смачненького, та занести замість звичайної лікарняної їжі. Захтілось посидіти та поговорити з коханою.

Скільки часу минуло з початку нашого знайомства та відносин, а я тільки почав розуміти, наскільки вона дорога мені. Чому раніше я себе так переконував, що мені все одно?

Та мало того, раніше мене дуже дратувала гіпер любов Аліни.

Як вона постійно хотіла обійматись, цілуватись та липла, як муха. А зараз я сам таким став. Дякувати долі це сталось до того, як дружина остаточно втомилась тягнути наші відносини самотужки.

Після декількох днів прояву моїх почуттів до Аліни, навіть свекруха помітила, що я її дійсно кохаю, а непросто знаходжусь поряд.

Навіть перестала на мене гарчати та тикати носом. Та й тут тепер я зрозумів, що моя нелюбов до матері дружини була даремною, адже вона гарчала на мене не без причини. Мені навіть складно уявити, якби я сам поводився, аби побачив поряд із власною дитиною такого бевзня як я сам.

КІНЕЦЬ.