Коли мені було 20 років, сталося моє перше роз лучення. Я залишилася з дитиною на руках.

Батьки доnомагали, і я розуміла, що заради малюка мені треба рухатися далі. Виїхала в місто, винайняла квартиру у самотньої бабусі, потім вона стала мені рідною.

Сиділа з дитиною, коли я працювала, підтримувала у всіх сферах життя. З часом я змогла стати на ноги: почала свій біз нес, куnила квартиру, відправила сина за кордон, куnила собі квартиру та машину.

Мені зараз 40 років, і я вже 2 роки зустрічаюся із Вадимом. Коли він зробив мені пропозицію, я погодилася.

Якось я приїхала до села, щоб запросити своїх родичів на весілля. Але коли мама з сестрою почули, що я виходжу заміж у свої роки, сказали, що це ганьба,

і що на весілля вони не приїдуть. Я стала ворогом для своєї сестри дуже давно. Коли її дочка підросла, вона попросила мене віддати їй одну зі своїх квартир, але я відмовила.

А коли мама сказала, що Вадим зі мною тільки через гроші та квартиру, я відразу відповіла, що Вадим має величезний заміський будинок, і я переїду до нього.

Коли я побачила таке ставлення до свого щастя, одразу зрозуміла, що така рідня мені не потрібна.

Якщо чесно, я приїхала повідомляти не лише про весілля, а й про те, що таки вирішила залишити свою квартиру племінниці, бо збиралася переїжджати до Вадима.

Але після повернення та весілля я просто замкнула квартиру на ключ і переїхала до свого чоловіка. Впевнена, що вчинила правильно.

КІНЕЦЬ.