Мені більше сорока років і більшу частину життя я була заміжня. Але після зради чоловіка три роки тому я розлучилася. Але не про нього ця історія.

Через півтора роки після розлучення, я познайомилася з чоловіком, молодшим за мене. Я не хотіла з ним будувати нічого серйозного, тому що розуміла, що різниця у віці велика. Але з першого нашого знайомства він почав мене добиватися, постійно писав, цікавився мною, моїми справами, намагався допомогти мені, дарував подарунки.

Так минуло близько чотирьох місяців. Йому треба було їхати на заробітки. Він поїхав, але протягом півтора року він мені постійно щодня дзвонив, говорив, як любить, як я йому потрібна, що він любитиме мене до кінця своїх днів, все також допомагав і морально, і матеріально.

Він оточив мене своєю надмірною турботою та любов’ю. Я задихалася, але я йому говорила, давай день, два не будемо спілкуватися, він мене благав не робити цього, я йшла йому назустріч.

Він бачив і відчував моє роздратування через телефонну трубку. Ми часто сварилися, тобто я сама провокувала його на конфлікт і не розмовляла з ним. Він завжди намагався залагодити ситуацію.

Але місяць тому ми посварилися і він замовк на три тижні, через цей час я йому написала, він написав, що у нього стосунки з іншою. Це боляче.

Я не очікувала, що людина просто візьме і так швидко перейде на іншу. Значить, і не було жодного кохання. Я його просила, давай все також спілкуватимемося по телефону, але він не захотів. Я зрозуміла, причина у ній.

Невже людина так може швидко забувати всі обіцянки і її не мучать спогади. Він став холодний до мене, і його просто не впізнавала.

Зараз минув тиждень і мені досі погано прикро та біль у серці. Розумію, що треба відпустити, але поки що не виходить.

КІНЕЦЬ.