На сьогоднішній день мені 56 років.

Я працюю на базарі, сама на себе, як то кажуть, орендую маленький торговий контейнер.

Ця моя торгівля годує мене і мою сім’ю вже близько 10-ти років.

Я пішла працювати на ринок, коли мене звільнили з підприємства, на якому я працювала багато років.

В той час якраз було велике скорочення і, на жаль, мене воно теж не оминуло.

Я добре знаю, що коли вийду на пенсію, то буду отримувати мінімалку в кращому випадку.

А сьогодні вже стала думати про те, щоб менше допомагати дітям та внукам.

Можливо було б краще просто відкладати трохи грошей для себе, на свою старість.

Вже думаю потихеньку відкладати гроші на свою власну пенсію.

І це, звісно, здається дуже просто та легко, але менша моя донька ще навчається, в усьому розраховує на мене.

А в сина мого двоє діток, дружина його зараз сидить в декреті і, хоча вони живуть зі свахою, але я теж постійно допомагаю їм, адже їм зараз непросто.

Я розумію, що ще зможу попрацювати років 10 в такому темпі, не більше, адже роки вже немолоді.

А далі що робити мені?

Я ще й батьків стареньких маю, вони все життя працювали на роботі, а це багато років, але пенсія теж досить таки маленька в них.

А ціни на все зараз дуже ростуть, а гроші заробити вдається все важче.

Їх я теж не можу залишити одних без допомоги своєї.

Я і їм намагаюся допомагати хоча б продуктами.

Батько мій розуміє, що я працюю з ранку до ночі, щоб усім допомогти, тому грошей брати не хоче у мене.

Тому я щонеділі їду до них, везу продукти та найнеобхідніше купую в аптеці.

Я дуже сподіваюся, що коли вийду на пенсію, то мої діти не залишать мене на старості років.

Вірю, що вони допомагатимуть хоча б харчами та й увагою не обділять своєю мене.

Я, звичайно, почувати себе недобре не маю наміру, але старість річ непередбачувана.

А ще мені зараз зовсім непросто розуміти, що ти нічого важливого не зробила у цьому житті.

Все якось сіро і буденно.

Працювала всі ці роки я важко, але маю лише невеличку двокімнатну квартиру і старенький автомобіль, який постійно ламається і його потрібно ремонтувати, звісно, я це все роблю сама за свій кошт – це і є всі мої такі досягнення.

Я розумію, що деякі люди і цього не мають.

Втішаєш себе, але від цього легше не стає, адже попереду чекає старість і злиденна пенсія.

А як щось змінити я поки не знаю.

Загалом, виходить так, що я сама усій родині допомагаю.

Зараз часи важкі для всіх і вони щоразу звертаються до мене за допомогою.

Але роки минуть і я сама залишуся без копійки на старості років, а я не хочу бути тягарем для дітей своїх.

Як мені правильно вчинити на сьогоднішній день: перестати дітям допомагати, навіть, якщо їм важко і вони у мене просять грошей, бо молоді нехай заробляють самі, чи залишити без допомоги  стареньких батьків, бо вони пенсію мають і багато людей зараз, якось виживають на неї?

Який вибір зробити, потрібно обрати між ними, адже старість близько і я сама можу залишитися без копійки грошей.

КІНЕЦЬ.