Мені 43 роки. Маю хорошу роботу високу по сьогоднішнім міркам зарплату – 50 тисяч гривень. Доглянута, гарна. У мене своя квартира і машина, які я сама собі купила. Але я самотня. У мене не має ані родини, немає коханого чоловіка і дітей. Я навіть не знаю, чому так сталося. Не зустріла свою споріднену душу, от і все. І вже мабуть не зустріну. Але живу я не тільки для себе. Допомагаю батькам, а ще маю брата і двох чудових племінників, Кіру і Костика. У мого рідного брата максима є сім’я: дружина і двоє дітей. Коли діти брата були маленькі, то я водила їх до театру, приходила в гості з іграшками і смаколиками чи іншими подарунками, старалася корисно проводити з дітьми час. Не так дано трапилася у мене велика неприємність – зняли з мого рахунку велику суму грошей. Я сказала про це матері невістки. Я не просила у неї чи брата грошей, допомоги
Мені 43 роки. Маю хорошу роботу високу по сьогоднішнім міркам зарплату – 50 тисяч гривень. Доглянута, гарна. У мене своя квартира і машина, які я сама собі купила. Але я самотня. У мене не має ані родини, немає коханого чоловіка і дітей.
Я навіть не знаю, чому так сталося. Не зустріла свою споріднену душу, от і все. І вже мабуть не зустріну. Але живу я не тільки для себе. Допомагаю батькам, а ще маю брата і двох чудових племінників, Кіру і Костика.
У мого рідного брата максима є сім’я: дружина і двоє дітей. Коли діти брата були маленькі, то я водила їх до театру, приходила в гості з іграшками і смаколиками чи іншими подарунками, старалася корисно проводити з дітьми час. Брат і невістка заохочували до такого спілкування, але самі ніколи близькі зі мною не були.
Конфліктів у нас теж, до слова, жодних не було. Але так повелося, що доки я сама їм не позвоню, про мене й не згадають. Зовиця мені завжди передзвонює, а рідний брат через раз може взяти слухавку, не відповісти на дзвінок.
Дзвонять лише тоді, коли їм це потрібно – позичити грошей наприклад. Племінники виросли і віддалилися від мене зовсім. Вони дивляться на своїх батьків і їм байдуже: є я чи ні. Я їм не нав’язуюсь, бо мені сумно і неприємно, що тепер ми немов зовсім чужі люди. Але ж я вкладала душу в цих дітей!
Я навіть не знаю, що робити. Навіть писати повідомлення з привітаннями зі святами племінникам не хочеться Навіщо? Привертати увагу? Адже протягом року ніхто з них не цікавиться мною і моїм життям.
Розривати з ними стосунки остаточно чи ні? Виходить, що я нав’язую себе. Не так дано трапилася у мене велика неприємність – зняли з мого рахунку велику суму грошей. Я сказала про це матері невістки. Я не просила у неї чи брата грошей, допомоги. Просто поділилася.
Рідний брат мені навіть не зателефонував, тиша і від невістки. Вона навіть не запитала мене про те, що сталося. Допомогу моральну та матеріальну запропонували зовсім чужі люди – мої колеги і керівник. Дуже неприємно. І спілкуватися з ріднею після цього бажання ще менше.
Але крім них і батьків у мене нікого немає.