Мені 36 років, заміжня і дуже добре заробляю. Маю сестру, Вероніці 33, вона теж два роки тому вийшла заміж і вони з зятем живуть з нашою мамою. Мама сама їм запропонувала такий варіант, а вони радо погодилися.

Але минуло два роки. Сестра з чоловіком втомилися жити за вказівками мами, а мама завжди любила і любить втручатися у чужі справи.

Тому Вероніка з Денисом поїхали жити окремо в інше місто, а я щодня провідувала маму, підтримувала її. Сама я живу з батьками чоловіка в їхній квартирі, та маму, як вже сказала, підтримую і морально, матеріально.

Мама постійно сумувала за своєю меншою донькою, просилася до Вероніки і я її відвозила, купувала квитки, хоча щоразу це мені влітало в копієчку.

Два місяці тому сестра з зятем переїхали у місто, ближче до нашого, але живуть у друзів і мамі туди приїхати нікуди. Вероніка сама може відвідати маму, але не робить цього. У неї завжди немає то часу, то грошей, мама досі виплачує кредит, який брала Вероніці на весілля, і частина її пенсії йде на кредит.

Щоразу мама мені дзвонить, коли в неї немає грошей, і я даю, само собою. Я попросила Вероніку закрити її кредит разом, щоб мені теж не було важко матеріально, а вона написала що в неї немає грошей.

І ось наближаємося до суті моєї історії. Місяць тому мама потрапила в лікарню, попросила я сестричку приїхати і зробити сюрприз мамі, а у неї знову ж таки немає грошей. Бачить Бог: я ніколи ні словом не дорікала маму щодо того, що допомагаю їй матеріально.

Більше того, я навіть цікавилася в банках, як отримати суму в позику, щоб самій закрити їй кредит. А тиждень тому я взяла і сказала мамі все, що думаю про Вероніку. І почалося: я бездушна, горда, крім грошей мене нічого не цікавить, не думаю про сестру і тому подібне.

І ось ми з мамою вже другий тиждень не спілкуємося, вона не відповідає на мої дзвінки і повідомлення, хоча жива-здорова: я дізнаюся у сусідки.

Чи справді я така людина, як мене описує моя мама? Чи я чогось в цьому житті так і не розумію, хоча вже давно доросла. Може ви допоможете порадою?

Джерело