Нині мені 29 років. У 19 років я почала зустрічатися з чоловіком, потім стали разом жити, з’явилася дитина (мені був 21 рік). Він працював у поліції, випивав, почав піднімати руку.

Свекруха всю дорогу давала поради як жити, дорікала, що її сина я не зробила щасливим.

Загалом прожили разом 4 роки і я подала на розлучення. Вже 5 років у розлученні. Жодних стосунків із колишніми родичами не підтримую. У чоловіка інша сім’я, є дитина.

Зі своєю дитиною не спілкується. Живу я окремо від батьків, добре заробляю. Після розлучення було кілька коротких романів.

Зараз пів року перебуваю у стосунках із чоловіком, якому 60 років. Він має громадянську дружину, з якою вони живуть близько 13 років. Якось у мене була важка фінансова ситуація, і я звернулася до нього за допомогою. Він допоміг, гроші я повернула йому.

Почав дзвонити, почав доглядати, я відповіла йому взаємністю і це все перейшло у більш серйозні стосунки. Він підтримує мене, цікавиться життям моєї дитини, допомагає фінансово.

Розповідає про свої проблеми в бізнесі, запитує поради, про свою цю громадянську так звану дружину не каже. Але я її знаю, тому що вони живуть неподалік моїх родичів.

І ось до 30 років я почала розуміти, що це і є любов, підтримка, повага, турбота. Потрібно кудись поїхати по роботі, він каже: “Заюню, все зробимо і вирішимо”. Завжди дотримується свого слова, пунктуальний. Часто підвозить на роботу, забирає.

До речі, ми з ним знайомі понад 12 років, колись давно я у нього працювала. І ось одного разу при зустрічі я завела розмову про наші стосунки і запитала, чи він любить свою цю дружину, на що він відповів: “Якщо любиш, хіба буде зраджувати”.

Він сказав, що в нього почуття подяки до неї. Більше я цю розмову не піднімала, але розумію, що хочу бути поряд, прокидатися разом, дбати про неї. І головне, що він добре ставиться до моєї дитини, турбується про неї. Що робити далі не знаю.

КІНЕЦЬ.