Мені 27 років, я була одружена. Є дитина 4 роки. Після мого розлучення минув рік, я почала зустрічатись з хлопцем. Спочатку все було добре, але незабаром я помітила погане ставлення до своєї дитини.

Хлопець почав казати, що моя дитина тупа.

– “Подивися на мою дитину він не такий” – каже він.

У нього теж є дитина від першого шлюбу. Просто моя дитина занадто активна і йому скрізь все треба, а хлопця це дратує. Ще він ні до чого не прагне, у всіх щось завжди просить, допомоги, грошей вічно не вистачає.

Ось прямо каже, бери кредит на себе візьмемо квартиру будемо жити разом. А платити хто буде, так і нічого тямущого і не відповів. А ще він вважає себе красивим.

Але як чоловік він слабохарактерний, я чомусь впевнена що він захистити мене не зможе. Я, як мужик у наших відносинах, можу вирішити будь-яку ситуацію від дрібниць до серйозних речей і його це влаштовує.

Останнім часом став мені говорити всякі образи, хоча каже що кохає мене і життя віддасть, але я вже почала розуміти, що це просто слова.

Ось я вирішила якось різко його кинути, просто сказала ми розлучаємося, він образився і кинув слухавку, вже тиждень ми не зідзвонюємося, але він напевно думає, що це моя чергова примха.

Я кохала його сильно може і досі кохаю, але не вірю вже йому, я бачу як він дивиться жадібними очима на інших дівчат, навіть може прокоментувати при мені яка вона.

Я розірвала все. Наступного ранку прокинулася, а на душі камінь, звикла за 1,5 року напевно, я розумію що ці стосунки хворі та повністю залежать тільки від мене. А я втомилася хочу, що б про мене дбали.

КІНЕЦЬ.